двадцять один.

Це не було тим містом, де звучали звуки від машин. Це було маленьке містечко де все відображало лиш природу. Гілля зелених дерев легко розвіювалося від поштовхів вітра, який ніс в собі запахи справжнього літа. Ранкова роса поблискувала на травичці від променів, які огортали все містечко. Піднявши голову я не помітила не єдиною хмаринки, небо захватило своїм глибоким голубим відтінком весь світ. Люди прогулювалися з справжніми, легкими усмішка вдихаючи повітря, яке приємно лоскотало легені. Їхні тату оживали під цією енергією, енергією волі та щастя, а саме це все іскрило від цього місця.

Я повторила за ними та також усміхнулася. Вловила момент цього прекрасного життя. Моя душа бажала лиш одного-пройти тут усе, познайомитись з кожним, відвідати кожну частинку цього містечка. Мабуть, Майк прочитав мої думки. Він взяв моє зап’ястя у свої долоні, у яких відчувалося тепло. Ми попрямували вузькою стежкою, яка вела у більший і густіший ліс, аніж той, який я побачила тут вперше. Сонце давало про себе знати, коли ми проходили під гілками дерев. У цьому місці я відчула щось прекрасне та моторошне одночасно. Мені на хвильку здалося, що саме таким і є Майк. Це місце відображає його справжнього, він буває тут часто.

Якийсь час ми йшли у тишині, але ця тиша не була такою, як в минулі рази, ми обоє насолоджувалися нею. Наша ходьба не зупинялися. І ось на черговому повороті хлопчина зупинив мене і стримав за руку.

-поверни голову у право. – його голос давав легке ехо у цьому лісі.

Я зробила так, як він мені сказав. І уже через секунду я насолоджувалася галявиною, яка повністю покрита прекрасним цвітом. Підійшовши ближче мій ніс відчув гострий, але приємний запах квітів. Я прикрила очі та насолоджувалася усім, що тут знаходиться і тим хто знаходиться біля мене. Ми продовжили іти. Птахи над головою. Звуки їхнього щебетання. Я чула тихий шелест листя під ногами, іноді поскрипування камінців. Він вів мене, вів туди де знаходилася уся його справжня душа. Саме зараз він відкритий зі мною, на його обличчі я все частіше помічаю усмішки, коли його погляд падає на природу, або тваринок, які невпевнено перебігають нам дорогу. Дорога пішла круто під гору, я чула лиш стукіт свого серця, до якого домішувались журкіт води. Я бачила водоспад, який ринув з скелі. Цей краєвид лоскотав мої зіниці. Подихи ставали переривчастими, а очі заплющувалися запам’ятовуючи картину та відкривалися, щоб вловити ще більше деталей.  Тут не було жодної душі, крім нас. Я уже не чула голоси людей, які звучали при  перших кроках до цього місця.

Я розпростерла руки і відчула свободу, яка виривалася з моєї души. Майк посміхався мені, коли помітив мене в такому стані, в своєму рідному, спокійному, щасливому стані.

Ми збігли по скелях вниз. Рука юнака, показуючи мені місце, направилась до невеликих островців біля озера, на яких можна розміститися. І саме це ми зробили.

Майк прихватив з собою сумку з автомобіля. Легкими та одночасно впевненими рухами він витягнув звідти покривало та розклав його. Потім почав діставати їжу. Я була безмежно голодна.

-Майке, я тебе обожнюю! – з широкою усмішкою промовила я до нього та схватилася за кусок свіжого батона.

Його руки також протяглися до їжі. Ми обоє почали насолоджуватися приємним присмаком у роті, та прекрасним краєвидом навпроти нас. Я вхопила пляшку лимонада, випили і закинула після ще кусочки порізаних фруктів.

-що таке? – запитала я з повним ротом, коли помітила, що Майк глядів на мене з усмішкою, яка давала йому іскри в очах. Ці самі живі іскри, які я мріяла побачити саме в ньому. 

-ти точно сильно хотіла їсти. – і ще ширше засміявся.

Дзвінкій сміх кожного переплітався з шумом води та співом пташок.

-ти часто тут буваєш? – видала я.

-так. Це єдине місце, яке захоплює мене по справжньому.

-тут неймовірно. – пробурмотіла я.

-ну хоч в чомусь у нас з тобою однакові смаки. – і знову цей дзвінкий сміх.

Наші погляди пересіклися і я відчула те, що не відчувала давним давно. Мене сильним струмом потягло до нього. Саме зараз тут я хотіла опинитися в його обіймах і, навіть, якщо я відкинула цю думка вона все одно залишилася зі мною.

-ти мала хлопця в своєму рідному місці? – несподіване запитання від нього.

-ні, скоріше це була, якась інтрижка. Він навіть не старався думати проте, що я його дівчина, – відповіла, – а ти?

-ми з нею добре провели разом час. Але закоханий я не був, не знаю про неї. Вона сильно хотіла, щоб усі знали, що вона має такого хлопця, як я.

-використовувала? – тільки коли я це озвучила зрозуміла, що це було досить грубо. Тому зашарілася.

-мг, – спокійно відповів він пережовуючи солодку малину, - поплаваєм?

Я освідомила, що безмежно хочу відчути прохолодний дотик води на своєму тілі. Але думка, що я без купальника заважала мені. Майк стягнув з себе футболку та подав її у мої руки.

-можеш одягнути її.  І не переживай я не буду задивлятися на тебе.  – підморгнув він мені та плавно ковзнув у воду.

Я відійшла на пару кроків обернулася та зняла з себе речі залишившись тільки у його футболці, яка досягала мені до колін. Під нею був простий білий бюстгальтер і трусики ніжного бежевого кольору. Я вдихала аромат шкіри Майка з його футболки. Цей запах лоскотав мій ніс та по тілі пробігли мурахи.

Я підійшла до озера та не задумуючись пригнула до нього у воду. Моє тіло відчуло дотики води. Я занурилась повністю і вловлювала насолоду.  

Ми плавали у річці, бризкались водою, сушилися на березі. Це все воскресало у мені безмежну насолоду та щастя. Я відчула, що він відкривався мені коли кожен раз розповідав захоплюючі історії зі свого дитячого життя. Найбільше мені сподобалася та, як він злякався маленьких риб, які лоскотали йому ноги коли він плюскався у воді. Від того, як він описував цю ситуацію, я сміялася, як ненормальна ,а він мене підтримував своїми легкими, сяючими усмішками. Це комфорт.