двадцять.

Ми сиділи в повній тишині. Останні слова, які я чула, були його:

-з тобою усе гаразд?

Але відповіді на це питання він не отримав.

Він сидів напроти мене. На його обличчі зовсім не було видно тої тривоги, яка гострими променями, декілька хвилин тому, іскрила від нього. Губи прийняли свій звичайний розслаблений, спокійний стан. Очі гляділи на кожний предмет в цій кімнаті, лише не на мене. Все його обличчя було грубим та не відображало ніяких життєвих емоції.

Мабуть, у моїй голові утворився окремий куточок для зберігання усіх подій, які відбулися сьогодні. Я не скажу, що мовчала я говорила от тільки в себе в думках. І ці перемовини були безмежно важкими та довгими.

-Майке, що відбувається? – свій глос я зовсім не впізнала.

-ми евакуювали людей.

-навіщо?

Юнак набув гніву, який відображався пекучим вогнем в його погляді.

-він підійшов до наших кордонів. Думає, що камінь у цьому місці і збирається викрасти його. – руки тремтіли, але не від хвилювання, а від сили та гніву, який так і хоче вирватись зі середини.

-він не тут. – фактом промовила я.

-уже знаєм. Ти його відчуваєш?

Питання було складним для мене, тому я вагалася, не від того: чи справді я його відчуваю? Від того: чи потрібно йому довіряти та це говорити? Він для мене коробка повних таємниць, яку потрібно відкривати повільними рухами рук. Знаю, якщо не скажу, то це може погано закінчитися, це не по правилам. Та я ввійшла у цю гру тільки задля себе.

-не розумію. – так, я його відчуваю. Ось, що в моїх думках.

-збирай речі, нам потрібно виїжджати звідси зараз же.

-куди?

-керівник чекає тебе. Є серйозна та важлива розмова.

Після цих слів, він обернувся від мене, навіть, не спромігся послухати моїх декілька запитань.

У мій рюкзак помістилося усе важливе для мене. Йдучи по при кухню, я захватила з собою води та пачку шоколадного печива. Зачинила за собою двері та сіла у машину до Майкла. Мій ніс почав вловлювати запах різких чоловічих духів.

-смак звісно у тебе поганенький. – з усмішкою та легкою відразою промовила я до хлопця, який сидів зліва від мене за кермом.

-зате, кращий від твого.

Я не встигла дати йому грубу відповідь, як він завів машину та різко надавив на газ. Він получив тільки штурхана в свій правий бік, а у відповідь я отримала легкий смішок та прискорення швидкості.

По дорозі я з задоволенням їла те, що прихопила з собою. Хоч трохи звільнилася від запаху його за досить сильних парфумів на ніжний шоколадний. Дорога була довгою, а за вікнами виднівся тільки ліс, який уже натякав на початок спекотного літа. Ми зупинялися два рази. Майк був настілки захоплений швидкістю, що не помітив зайчика, який перебігав дорогу. До другого разу була причетна я. За багато я випила води. Терпіти було складно, ще й при тому, що Майк не хотів зупинятися. Прийшлося підкупляти його чим тільки можна. Чесно кажучи те, що я пообіцяла йому робите усе, що мені говоритимуть, було повною брехнею. Останню частину дороги я заснула.

-ми приїхали. – його рука лягла на моє плече та почала трясти мене. З моєї пам’яті виринув недавній момент.

-мг.

Потрібно було декілька довгих хвилин та декілька сильних штурханів від Майка, щоб я на-кінець-то прокинулась. Очі не відразу заглянули, що знаходиться за вікном, але коли зробили це я була здивована.

Переді мною розляглося ціле містечко з наших людей. Воно так само, як і те, вирувало звичайним життям, от тільки вже менш спокійним життям.