дванадцять.

-а обов’язково заходити в самі хащі лісу? – путаючись ногами в густих кущах, запиталася Мідді у Майка, який йшов спереду.

Такої пригоди у мене ще не було. З самого ранку ми кружляємо навколо території, точніше у лісі. Як зрозуміла я, тут можуть появлятися люди, які випадково заїхала на цю територію, але через ройнальтів мало хто пройде, або ж тварини, яким чомусь небезпечно тут  знаходитись. Це дуже відчувалося. Ліс постував, одна рослинність. Не було чутно співу пташок та шелестіння листя, по якому ступають лапки тварин. Ось так ми уже ходимо годину, нічого не знайшовши. З нами Майк, Мідді, я та ще декілька учнів.

Після почутого вчора, сон не навідувався до мене цілу ніч, а ще постраждали декілька вазонів з квітами у, які випадково попав шар моєї сили. Це важко для мене, як фізично так і морально. Та я вплутана в цю історію, тому виходу назад, як би не хотілося, немає. Я не видаю, що чула розмову, не видаю, що потайки від всіх розпочала практикуватися. Я все тримаю в секреті та про все мовчу.

-тихо. – пошепки промовив до нас Майк.

Усі зупинилася та замовкли, адже ми усі почули чиїсь голоси.

-вам не здається, що це люди. – сказав один з учнів.

-бачу, ти не глухий. – Майк.

-можливо, ближче підійдемо.

Погодились з думкою Мідді та почали рухатись на звук голосів. Картина, за якої ми спостерігали, була цікавою. Група людей, молодих, які попалися на очі ройнальту. Там йдуть справжні розбирання. У моїй пам’яті появився то й день, коли я вперше побачила цю місцевість і цих малих покидьків.

-він з ними сам розбереться, вертаймося. – наказав Майк.

Та я не збираюся йти, я маю впевнитися, що з ними нічого не трапиться. Все так же, стою за деревом та спостерігаю, але я не одна, ззаду мене Майк.

-ходімо, Віано.

-я залишуся, а ти повертайся.

-ти хочеш, знову, мати проблеми з ними. – він почав сердитися.

-я сказала іди.

Пішов. Чую шелестіння листя, від його ходьби.

Причиною, щоб залишися, стала дівчина, яка очевидно не розуміла, що тут відбувається. В ній я впізнала себе, таку ж саму, перелякану. У другий раз я його точно не пожалію. Саме зараз я хочу вийти та плани мої розрушаються.

-відпускай їх. Вони нічого не скажуть, не пам’ятатимуть нічого. – Майк, він втрутився.

-хто ж тут до нас завітав, Майке.  – у нього була награна усмішка.

Мій погляд спустився до рук ройнальта, які він склав за спину. Він щось тримав у правій руці, цей предмет, очевидно, гострий. Я слідкую за ним. Потрібно буде, допоможу.

Майк мав хороші здібності у володінні з мечем. Якби ройнальт не намагався переплюнити його в цій справі, йому це не вдавалося і ніколи не вдасться. Рухи були впевненими та плавними. Сила так і кипіла у тілі юнака. В очах, уже, виднілася його перемога, а легка усмішка все частіше і частіше появлялася на його обличчі. Це було приємним видовищем. Що ж, він скриває? І чи скоро ці прийоми він буде використовувати кожен день? Ройнальт лежить на землі. Вбирає в себе поразку та вологість ґрунту.

-тепер ідемо? – без ніякої втомленості в голосі говорив він до мене, мабуть для нього це була легка, ранкова розминка.

-а з ними, що буде? – показала я поглядом на молодих людей, які стояли без жодного руху.

-через декілька хвилин прийдуть до тями та забудуть усе.

-гарантуй безпеку дівчини.

-з нею точно усе буде гаразд. - повірю йому та його очам, які говорили цю фразу замість вуст.

-тоді йдемо. – говорила я.

Я постараюся, хоча б зацепити, якусь інформацію.

-усе добре в університеті та на території? – мій риск.

-так. Ти сама не бачиш? – зовсім не видає себе емоціями, професійно.

-просто ти більше поглиблений в усе це, тому і питаю. – добавила свою усмішку в кінці речення.

І знову мовчки ідемо.

За крок до вхідних дверей свого будинку я зупинилася. Обернулась. Почала розглядати усю місцевість навколо себе. Чи маю я знаходитись тут, саме зараз? Можливо, мені зникнути і усім іншим буде безпечніше. А може, я надія на, яку вони полягаються. Очима оглядаю дітей, людей, які ходять, навчаються та живуть тут. Це їх дім. Їм буде боляче коли його зруйнують, а ще гірше заберуть. Вони надіятимуться, що їх хтось врятує. І, що усе - просто сон.