одинадцять.

Він дивився на мене і усміхався. Він робив це щиро? Він знає, що я справлюся? Та усмішка, як завжди, не було довгим видовищем. Мені стало цікаво, що ще заставляє його сміятися. І це давало мені мотивацію ставати сильнішою, адже його усмішка, дійсно, дуже красива…

Страх перемагає та не в моєму випадку.

Я відчуваю її. Відчувала її завжди. Просто не придавала цьому значення і це було помилкою. Я злапала її, в середині себе. Я тримаю її. Це моя сила. Долоні запекли. Хоч у мене були заплющені очі та я відчуваю світло, яке ллється по стінах приміщення. Я відчуваю себе справжньою, такою якою я є -дівчиною, яка змінить історію. Приємне тепло огортає моє тіло. Відкриваю очі та бачу фіолетові плями сили, які так і кружляють навколо моєї долоні. Я щаслива, що змогла, але не так довго, як хотіла, я не відчуваю контроль він зникає. Руки тремтять, вони не можуть втримати те, що рветься. Вибух. Я не втримаюсь на ногах і падаю. Невдача, яка розпочиналась з везіння. Ніколи не потрібно перебільшувати і гордитися тим чого ти навіть не знаєш.

Після практики, були навчання по теорії. Для мене вони були важкими, і не із за програми, а із за поглядів і найгострішим був саме Майка. Те, що сталося він ніяк не прокоментував, лиш підняв мене та дав знати очима, що усе не так погано, а ще мене досі тривожить його та, на початку, усмішка.

-Віано! – голос у коридорі змусив мене зупинитися. – уже ідете до дому? – керівник.

-так, щось потрібно?

-та ні, хіба, що хотів вас запросити завтра разом з Майком та іншими учням… - очевидно, він наголосив на слові «Майком», ще й усміхається – зробити перевірку нашого лісу. Вона проводиться кожен місяць. Знаю ви маєте відчуття, які їм точно допоможуть.

Я погодилась.

Він рушив до свого кабінету та я забула йому віддати папку з документами, мені вона уже не потрібна. Пішла за ним. Зібралася відкривати двері і на декілька сантиметрів зробила це, але зупинилася я почула розмову, яка мабуть була небезпечна для моїх вух.

-ми в безпеці? – вперше чула голос Майка таким тривожним.

-ні. – чітка відповідь від керівника. – вони зроблять усе, щоб відібрати у нас нашу останню надію. Тому я й знайшов Віану. Це дівчина, яка зможе справитись з цією проблемою. Я довіряю їй. Вірю, що вона мовчатиме. Майке, бережи її, а головне від них. Магістр спробує вбити її.

-Віуклі, я обіцяю, що вона буде в безпеці, але ви…

-хлопче мій, не хвилюйся за мене. Я зроблю усе, що зможу, адже я відповідаю за те, що створив.

-що з університетом? – питання від юнака.

-ніхто ще не знає. Їм не розповідаємо. Взнають тоді коли це настане. А це, нажаль, настане.

-не хочете розповісти Віані? Вона і так може взнати, цікавість – її друге я. – вірно підмітив, Майке.

-розповім - захоче захищати, вона не вміє ще контролювати силу, пораниться нею. Нехай вивчиться, як всі повільно, але безпечно. – з вірою в свої слова, говорив керівник. Та він помиляється.

Ось ця гра у, якій головну роль займаю я.

Хотіла іти та це змусило мене залишитися ще на декілька секунд.

-ти довірився їй з самого початку, чому?

-вона, дійсно, не така, як всі. Я побачив в ній ту, яка дарувала мені щасливі емоції, можливо вона є друга копія…  - Майкові слова над, якими я буду думати цілу ніч.