дев'ять.

Відпочити. Так, мені потрібно відпочити. Коли у моїх думках літають запитання до того, що сталося я позбавляюся їх працею у домі. Це, дійсно, працює.

21:00. Нарешті моє тіло відчуло розслаблене на ліжку. Засинати я не хотіла, тому взяла у свої руки ноутбук та почала переглядати соц мережі. Побачила повідомлення в нашому, з друзями, спільному чаті. Я ще досі не розповіла де я і, що зі мною. Думають, що полетіла на відпочинок. Зв’язок з ними не гублю. Вони близькі для мене люди і я знаю, що вони мене підтримають та спершу я хочу розібратися у всьому сама. Так, що просто переписки з розмовами, що в кого сталося.

Деякий час пройшов. На мій смартфон поступив дзвінок. Номер не відомий. Піднявши трубку я почала не очікувану для себе розмову.

-слухаю. – мій голос.

-виходь, я тебе чекаю біля твого будинку.

-ви хто?

-це я, Майк. – після цього одразу впізнала його нудний, суворий голос.

-навіщо я маю виходити до тебе?. – зацікавлено запитала я.

-покажу тобі, універ. Даю п’ять хвилин, чекати не буду.

Я цокнула у трубку смартфона та скинула. Забравши ноутбук з колін, підійшла до дзеркала та поправила волосся. На обличчі у мене не було макіяжу, тільки легка зволожувальна помада на губах. Побачивши вітер за вікном я відкрила шафу та накинула на себе тепле худі з капюшоном. Уже біля дверей я захватала з собою ключі та телефон. Вийшла. Не запізнилася. Рівно п’ять хвилин. Навпроти будинку стояв юнак.

-я тут. – постукавши його по плечу сказала я.

Він обернувся та помахав мені головою в знак привітання.

-пішли. – майже, наказуючи говорив він до мене.

-чому так пізно і саме ти вирішив показати заклад? – запитала я.

-у нас були справи тому так пізно. Віуклі ще зайнятий, тому до закладу проведу тебе я, а там уже і приєднається керівник.

-а-а-а, зрозуміла. – пауза тишини. – Майк, а ти ким являєшся в університеті?

-старшим учнем.

-хіба учні допомагають керівнику та б’ються з ройнальтами?

-дівчино, вгомонись. Не запитуй стільки.

*бісить.*

По дорозі я записала його номер у свою телефонну книгу. Над іменем я довго думала та зупинилася на оригінальному варіанті «бісячий Майк». Прекрасно. Зберегла та посміхнулася.

Ми дійшли. На вигляд скоріш всього навчальний заклад монстрів, а не молоді, які просто по трохи навчаються користуватися незвичайними силами. Багатоповерховий замок, який так і кипів чорними кольорами. Мені здалося, що і небо над ним почорніло. Та, як тільки ми зайшли усередину перше враження пропало. Затишна будівля у тілесних тонах. Молодь сміючись заходить у свої кабінети, тримаючи у руках книги. У ніс вдарили приємні перемішені запахи духів, як в людському університеті. Я здивувалася. Адже, мої очікування були зовсім іншими. Я рушила за Майком. Вочевидь вів мене до Стейла Віуклі.

Я старалася запам’ятовувати дороги до кабінетів, які мені показував керівник. Та заплутатись тут можна на раз два. Ми уже пройшли чотири поверхи, а впереді стільки ж. Я стомилася та проголодалася. Слухати, як керівник розповідає про кожний куточок університету було нудно, самі б спробували це витримати, так ще й на вулиці, майже, ніч. Всього кабінетів, на кожному поверсі, тридцять три, як каже Віуклі, його улюблене число. З цих кабінетів, десять для учнівських класів, два для зони відпочинку, а інші для практики сил та детальнішого навчання. Здогадайтеся на якому поверсі кабінет керівники та важлива кімната – їдальня. Так, на третьому. Він відкрито фанатіє цим числом. Кабінети для класів були звичайними. Крісла та парти. Кабінеті для практики були цікавішими. Зайшовши в один із них у мене було відчуття, що я не в приміщенні, а на зовні. Меблів, майже, не було, тільки стіл на якому були папери та каміння. Досі, не зрозуміла навіщо каміння. Побачивши, що я проголодалась, керівник завів мене у їдальню. Ми перекусили холодним гранатовим соком та круасанами. Тут смачно готують. Нарешті, закінчивши цілу годинну екскурсію керівник повів мене у свій кабінет, рішити декілька паперових питань.

-Віано, я полистав біографії зв’язані з тобою та вирішив, що відправлю тебе у старші класи генрів. Надіюсь ти не проти. – усміхнувся він до мене.

-ні, якщо ви вважаєте це вірним рішенням.

-добре, впереді вихідні, тому до навчання приступай вже через два дня, з понеділка. Так, як у нас уже майже кінець навчального року я видам тобі матеріали, які вчили твої одногрупники протягом року. – він простягнув мені папку. – а зараз усе, на дворі ніч тому давай скоріше відправляйся до дому.

-дякую вам за екскурсію. До зустрічі.

-до зустрічі, Віано.