п'ять.

Все вірно. Я повелася на гру, яку розпочали грати зі мною.

Я в приміщені одна, не рахуючи чоловіка, який стояв напроти мене, набагато, старшого віку. Я почала детально розглядати його та запам’ятовувати усе від його зовнішності до його поведінки. Його обличчя, єдине місце на тілі, яке видавало його справжній вік. Зморшки були на лобі та зоні навколо очей. Губи були тонесенькі, як ниточка. Ямочки ледве-ледве виднілися на щоках. Та найбільше, що кидається одразу в очі, це його шрам. Він протягується з вуха до надбрів’я. Хтось ретельно постарався, щоб зробити такий поріз на обличчі чоловіка. Вдягнутий був, як на урочисту подію, то і не дивно, сорочка, краватка, піджак, штани, чорні оксфорди. У руках тримав тростину. Дихав спокійно, не те, що я, вдивлявся в мене, нібито старався взнати чи я безпечна, чи надійна.

-не турбуйся про свою подругу з нею усе гаразд, вона вдома. – його, уже друга, фраза до мене. Голос нічим не відрізнявся від інших людей його віку.

-чому я тут? І куди усі поділися?

-так, мабуть, потрібно почати розмову про те завдяки чому ти тут, Віано. Гарно я постарався, правда? – сказав він розводячи руками по залу. Він дає зрозуміти, що цю пустоту в залі зробив саме він.

-ви говорили про розмову. – нервово промивала я до чоловіка.

-краще присядем.

Сів за маленький, круглий столик і я сіла навпроти нього. Забрав вазу зі стола, щоб не мішала йому бачити мене, мою реакцію. Я почала нервувати ще більше та не показувала цього, навіть змогла зупинити ногу, яка нервово трусилася.

-розпочинайте. – перша сказала я.

-я хочу домовитись з тобою. Тоді розповім усе. Я відчуваю, що ти хороша та сильна дівчина. – він зробив акцент на слові «сильна» - просто маю переконатися, що ти мовчатимеш і не розкриєш те, що взнаєш зараз. А цьому допоможе проста паперова домовленість.

-чому саме я має взнати про щось, якщо воно секретне?

-розумне питання. – чоловік усміхнувся – повторюся, ти сильна. І ще мабуть додам, відповідальна. Я впевнений, що тобі цікаво, що трапилось з тобою тої ночі.

Я мовчала. Не від здивування. Я просто думала.

-так. – чітко промовила я – я згодна.

Ми підписали документи, прочитавши я зрозуміла, що це простий папір про домовленість на мовчання. Я знала на, що іду та мене щось тягнуло взнати, що сталося тоді. Я думаю це важливо для мене.

Чоловік розпочав розмову.

-я взнав, що тобі сняться сни, які стараються донести тобі правду. Тому задумався про те хто ти така і чи потрібно тобі особисто усе розповісти. – він прокашлявся – мене звуть Стейл Віуклі. Я, так скажем, головний керівник закладів навчання, правда не усіх в нашому світі, де ти відбула усю ніч після вечірки. Скривати те, що ми не зовсім звичайні сенсу немає, ти б і так це сама дізналася. У моїх закладах навчаються молоді люди – генри. Вони, як і ти люди, але спроможні на щось більше. Та мені здається ти не вже така і просто людина. – задумався – про це пізніше. Рахуй, мої заклади університетами, тільки включай те, що там зовсім не звичайні лекції. Ми скриваємось у сучасному світі, тому люди про нас не мають знати, а хто випадково взнав – мовчить, або ж щось, так само випадково, з ним трапляється. Обирають дорогу мовчати за ними слідкують усе життя мої люди. Думаю на цю тему тобі інформації поки що достатньо. Перейду я до тебе, Віано Нейліс. Після інциденту на вечірці, до речі тебе врятувала моя людина, Майк дійсно хороший…

Його промову перебили мої думки, які знала тільки я: * Майк, він причетний до цього. Так ось чому він був того вечора у парку. Досі бісить!*. Я продовжила слухати.

-я вирішив подумати та взнати, чому магістра зацікавила ти – звичайна вісімнадцяти річна дівчина. То й чолов’яга, магістр інших наших закладів, ще який ото безглуздий. Він шукав тебе тому, що хотів забрати у свій заклад. Магістр взнав про тебе те, що не знав ніхто і ти також. Твоя бабуся… - моє серце стало битися частіше – виявляється вона була не простою бабусею. Знаю, що в останні роки її життя вона дуже зблизилась з тобою, єдиною онучкою, якій і передала щось не людське. Тебе хоче мати у своєму закладі кожен, ти унікальна. Пропоную тобі і свою допомогу. Тобі просто потрібно відкрити в собі те, що заховала твоя бабуся і ще глибше сама ти. Немає сенсу забути про це. Ми допоможем тобі та ти мабуть не зможеш.

 Він закінчив. Тишина. Не лунав ні голос Віуклі, ні мій голос. Я знову думала і згадала всі сни, всі натяки чогось мого у середині. Та я, все одно, знаю не усе.

-дякую, що розповіли мені це все, та я відмовляюся. – сказала я керівнику те, що вважала потрібним.

Я піднялася з крісла та ледве вийшла на двір. За мною не йшли. Він зрозумів мене.