один.

Вечір п’ятниці. Тиждень закінчився. Тому відпочинок вступає в мої плани. Взявши смартфон у руки я знайшла потрібний мені чат та відіслала повідомлення, де була пропозиція, до друзів, про гарний сьогодні відпочинок. Не пройшло і п’яти хвилин, як мій смартфон почав розриватися від повідомлень про згоди та ідеї де відпочити. Врешті решт ми усе вирішили.

Відкривши шафу мої очі почали бігати по нарядам, вибираючи підходящий. Простоявши перед дзеркалом довгий час я обрала той самий. На мені елегантно лежав костюм чорного кольору, спина була акуратно оголена за допомогою вирізу, на вверху костюма, штани обвивали мою талію, а на ногах виднілися чорні туфельки на шпильках. Підправивши макіяж, я вирушила на кухню. Мій організм дійсно помирав з голоду, тому їжа зараз важлива. Гортаючи соц мережу я смакувала снеками. Чекати таксі було досить довгим заняттям. Сівши в салон автомобілю, я промовила адресу водію і ми рушили.

Під’їхавши до назначеного пункту голос, чоловіка за рулем, озвучив суму.

-дорого у вас. – відповіла я з подивом від суми.

Простягнувши руку до сумочки я витягнула купюру. Розплатившись я вийшла.

Відчинила двері. Одразу линув звук музики з колонок, запах алкоголю. Хтось уже валявся то на диванах, то на підлозі, а хтось ще тримався  на ногах та відходив від бару з повними стаканами.

-Віано! – з натовпу почувся голос подруги та по її голосу також було зрозуміло, що тут уже усі під алкоголем.

-ти чого так довго? – запитав Дені.

Я вже опинилась в кругу нашої компанії. Три хлопця та чотири дівчини.

-пробачте, заморочилась з нарядом.

-та ми це помітили, подруго, виглядаєш шикарно. – з ноткою пляшки вина в голосі, зробила мені комплімент Ріна.

Нарешті розслабившись, я забрала дівчат від хлопців та ми вирушили до барної стойки.

-мохіто алкогольне. – зробила замовлення я.

-апероль. – замовлення Ріни.

-шампанське. – замовлення Нейли.

-кривава мері. – Несса.

Взявши в руки стакани ми вирушили на диван. Попиваючи напої, в яких так і палав міцний алкоголь, ми підтримували між собою розмови.

-дівчата, а що в кого по особистому? – допиваючи уже другий стакан аперолю запитала Ріна.

-та ви знаєте, я з Дені. – з усмішкою відповіла на запитання Несса.

-ой дівчата, у мене все складно.

-Нейла, та признайся ти уже Ромі, ви кохаєте один одного це за кілометр видно, я тобі кажу. -  з впевненістю промовила я, адже так усе і було. Між ними з самого дитинства відбувається хімія та наважитись признатися нікому сили не хватає.

-Віано, то ти у нас одинока. Розказуй, як тобі. – це питання завжди задавала мені саме вона, Ріна, тай про сьогодні не забула.

Вона моя найкраща подруга. Людина, яку я вважаю найближчою до себе. Це красива брюнетка з пухлими губами та яскравими очима.

Після цього дівчата аж загуділи. Вони дійсно люблять коли я розповідаю про свої спроби з кимось розпочати справжні відносини.

-так подруго, це звісно цікаво, але потрібно щось робити.

-ми згодні з Нессою! – прокричали всі дівчата.

Та коли прийшли хлопці з стравами та коктейлями у руках всі і забули про, що говорили. Залившись сидіти на дивані я розглядала людей у приміщенні. Примруживши очі я зосередила свій погляд на хлопцях, які були по середині танцполу. Було темно, та навіть в такій обстановці мою увагу привернув один із юнаків. Висока серйозна постать, у руках стакан, мабуть, з коньяком, а волосся так і розвіювалося від вітру, який створювали танцюючі люди навколо нього. Ще більше роздивляючись його я помітила, що його погляд упав і на мене. Від красивої картинки мене відірвав голос дівчини, яку явно щось лякало та був крив про допомогу. Всі ми підірвалися з дивану та пішли на звук.

-сюди! – прокричав нам Юсин. Найкращий друг із хлопців. Він дійсно дає мені потрібні поради, навіть коли я цього не прошу та, як каже він, по мені видно. Зовнішність приваблива, має нотки корейської краси. Очі карі, як і у мене, вії пишні. Усмішка завжди світиться на його вустах.

На місці було велике скупчення людей, усі дивилися в одну точку в, яку поглянула і я. дівчина молодого віку лежала на підлозі, очевидно скалічена, її піднімали та допомагали інші молоді люди.

-просто впала та поранила ногу, нічого страшного. – звертався до всіх нас вочевидь її хлопець.

Коли усі виясняти, що дійсно відбулося я відійшла від натовпу та за декілька секунд я була уже не одна.

Моє зап’ястя міцно тримав чоловік старшого віку. Навколо нас немає нікого, що він хоче? Єдине питання, яке мене зараз тривожило. Він приближався до мене та я відходилаю

-мені просто з тобою, дівчинко, потрібно серйозно поговорити. -  дивна усмішка промайнула на його обличчі.

Виходу назад немає. Я спираюся у стіну.

-не підходьте! – у моєму голосі починала з’являтися паніка.

-думаю, вам вона зараз не потрібна. – цей голос, я запам’ятаю його, адже він врятував мене, навіть якщо я знепритомніла.