Розділ 11

Даша більше нічого не розпитує, щоб не бентежити мене. Лише коли повертаюсь за стіл, телефонує тато, тому доводиться вийти на терасу, щоб поговорити.

— Я слухаю! — кажу.

— Як справи, люба? — питає татко. — Ти не телефонувала кілька днів. 

— Пробач, — відповідаю. — Роботи багато було.

— Усе точно добре? Ти нічого від мене не приховуєш? — питання тата трохи мене дивує. Спочатку здається, що він усе знає, але цього просто не може бути. Настя не могла розколотися. 

— Нічого, — кажу. — Я працюю. Ходжу гуляти та в ресторан. Ось зараз прийшла, щоб поїсти. Тату, я в нормі. 

— Хочу тобі вірити, але на серці якось неспокійно, — зітхає. — Дуже сподіваюсь, що ти чесна зі мною. Ти ж знаєш, як я тебе люблю.

— Знаю. Я теж тебе люблю, — відповідаю, і в горлі відчувається грудка. Зараз головне не розплакатися. 

Прощаюсь з татом і хочу повернутися в зал, але, розвернувшись, бачу Гордія зовсім близько. Схоже, він чув мою розмову і тепер хоче знати, з ким говорила. 

— Підслуховувати негарно, — кажу невдоволено і хочу повернутися в зал, але несподівано Гордій хапає мене за руку вище ліктя і… цілує. 

Так-так, цілує! Я навіть не встигаю нічого второпати. Відчуваю тільки присмак дорогого алкоголю на устах і самі гарячі уста Гордія.

— Що ти… — намагаюсь його відштовхнути.

— Анжеліка тут, — шепоче, і я розумію, що відбувається. Доводиться знову підіграти. Як там Гордій говорив? “Добре виконати свою роботу”. Не скажу, що це приємно, але якщо вже підписалась під цю справу, треба грати свою роль до кінця. 

Вирішую бути впевненішою, адже почуваюсь зляканою мишкою. Торкаюсь шиї Гордія своїми пальцями і відчуваю, як він напружується. І що це за реакція така? Йому подобається, чи не подобається? 

Поцілунок виходить неймовірним, особливо — з того моменту, коли я впускаю язик Гордія до свого рота. Виявляється, не такий він і холоднокровний, яким хоче здаватися. Цей чоловік вміє пристрасно цілуватися. І не тільки це. 

— Думаю, досить, — видихаю і відпускаю. Гордій продовжує стояти на місці, важко дихає і погляду з мене не зводить. 

Озираюсь навколо, нібито шукаю Анжеліку, але насправді мені ніяково дивитись на нього. Саме не розумію, чому пішла так далеко. Спочатку образилася, коли Гордій назвав наш поцілунок хорошою роботою, а тепер сама полізла цілуватися. 

Може, я починаю божеволіти? Щось зовсім не розумію власної логіки. 

— Де Анжеліка? — питаю у нього, коли поглядом колишню Гордія не знаходжу. 

— Мабуть, пішла, — заявляє і руку мені подає. — Повернемось у зал?

— Так, звісно, — вкладаю свою долоню у його і радію, що зробила стійкий макіяж. Гордій не бачить, як горить моє обличчя. 

Тільки-но повертаємось за стіл, беру на руки Ніколь. Їй не хочеться сидіти в кріслі, тому вирішую поняньчити її трохи.

— Ми бачили Анжеліку. Пронеслась тут як метеор, — розповідає Марат. Якщо чесно, мені здалося, що Гордій збрехав про свою колишню, щоб був привід мене поцілувати, але все виявилося дуже банально… Не збрехав і знову поцілував для справи. 

— Цікаво, що вона таке побачила, — усміхається Даша. — Розізлилась твоя колишня не на жарт. 

Гордій переводить погляд на мене, а я дивлюсь куди завгодно, лиш би не на нього. 

На щастя, святковий обід закінчується, Гордій забирає квіти, а я несу Ніколь до машини. Дівчинка добряче втомилася, тому засинає, щойно автівка рушає. Мені б також заснути, щоб не відчувати напруги, що наростає між мною і Гордієм. 

— З ким ти говорила телефоном? — несподівано питає і розглядає мене в дзеркалі заднього виду. 

— З татом, — спокійно відповідаю. — Чому питаєш? Думаєш, що я тобі зраджую? 

— Не смішний жарт, Софіє, — холодно цідить Гордій, а я розумію, що сказала не те. Тема зради для нього дуже неприємна. 

Хочу щось відповісти, але вирішую змовчати. У Гордія своя правда, а у мене своя. Він вважає мене розбещеною дівчинкою багатих батьків, якій стало нудно і вона переїхала в інше місто, щоб розпочати нове життя. 

Гордій ніколи не дізнається істинні причини мого переїзду. Точно так само, як він не збирається ділитися своїми таємницями, я не ділитимусь своїми. 

Ось така у нас сім’я. Ніякої довіри, зате маленька Ніколь має обох батьків. 

Коли зупиняємось під дверима у квартиру Гордія, я трохи нервую. Тепер я маю жити тут на постійній основі, щоб ні в кого не виникало сумнівів, що наш шлюб не справжній. Я ще й досі не зібрала свої речі, але дещо таки перенесла зі своєї квартири. 

Ніколь втомив цей довгий день, тому вона досі спить, а я вирішую піти в душ. І роблю це у квартирі Гордія. Ну а що? Треба звикати до нового статусу. 

Після душу змиваю макіяж, а мокре волосся збираю в гульку. Немає бажання сушити його, тому залишаюсь такою… домашньою. Одягаю шорти та футболку, а коли залишаю ванну кімнату, бачу Гордія у вітальні за ноутбуком. Він також встиг переодягнутися і змінив костюм на шорти та футболку.