Розділ 9

— Що таке? — питає Гордій, а я таки знаходжу в собі сили відповісти. Намагаюсь не дивитися нижче його підборіддя, і це наче допомагає.

— Я прийшла поговорити, — кажу якомога впевненіше. 

Гордій нічого не відповідає, тільки відступає, пропускаючи мене в квартиру. Заходжу наче у гості і дивлюсь на його широку спину. Знову збивається дихання, і це мені зовсім не подобається. 

— Про що ти хочеш поговорити? — питає стримано і навіть не думає, що варто було б одягнутися. Гордій стоїть навпроти мене у всій красі, так би мовити, і погляду не зводить.

— Я хочу знати, що з тобою сталося! — випалюю. — І не говори, що це не моя справа! Ми одружимось скоро, нехай і фіктивно, але я маю знати, хто ти. 

— У мене охоронна агенція, — відповідає. 

— Це я вже чула, — дратуюсь. — З побоями що? 

— Нещасний випадок.

— Ти за дурепу мене маєш? — злюсь. — Який нещасний випадок? 

— Софіє, тобі не здається, що ти надто сильно вжилася в роль? — Гордій робить крок до мене, а я — крок назад. Він дуже близько, тисне своєю силою на мене, і це дуже сильно відчувається. — Тебе не повинно хвилювати, що зі мною відбувається. Я ж з упевненістю можу сказати, що поруч зі мною ні тобі, ні Ніколь нічого не загрожує. 

— Я маю вірити твоїм словам? — фиркаю. — Просто твій зовнішній вигляд довіри у мене не викликає. 

Ми обоє замовкаємо. Гордій дивиться на мене невдоволено, а я продовжую злитись. Не розумію, чому він настільки непробивний. Я ж хочу допомогти. Не лише Ніколь, але і йому. Мабуть, Гордій цього не хоче і його дратує те, що я всюди пхаю свого носа. 

— Я приготувала суп. Якщо голодний, повертайся у свою квартиру, — бурчу і швидко залишаю своє житло. Розумію, що продуктивної розмови не вийшло. Гордій непробивний, тому не варто витрачати сили, щоб пробитися до нього через товсту броню. 

Повернувшись у його квартиру, спочатку перевіряю, як там Ніколь, але дівчинка міцно спить. Далі йду на кухню і наливаю в тарілку суп. Уявлення не маю, прийде Гордій чи ні, але якщо вже запросила, варто залишатися при своїй думці. 

Коли відчиняються вхідні двері, сідаю на диван і вмикаю телевізор. Вдаю, що мене зацікавив фільм, але я уявлення не маю, про що він. Гордій наближається до столу і сідає за нього. Коли починає їсти, я ледве стримую усмішку. 

Так кортить озирнутися, але стримую себе. Саме тому не знаю, одягнувся він, чи так і прийшов в одному тільки рушнику. 

Поки Гордій їсть, я сиджу наче натягнута струна, але в якийсь момент відчуваю, як злипаються очі. Не втримавшись, лягаю на подушку і сама не розумію, як засинаю. 

Мені здається, що спати довго не буду, адже поряд Гордій, та й Ніколь скоро прокинеться, але прокидаюсь, коли за вікном темно, а в вітальні горить тільки нічник. Та найбільше мене дивує навіть не це. Хтось дбайливо вкрив мене пледом, і це точно не маленька Ніколь. 

Це що виходить? Гордій не такий вже й холоднокровний, яким хоче здаватися? 

Я сідаю і розглядаю вітальню. Тут нікого немає. Саме тому йду в спальню і, коли відчиняю двері, бачу Гордія на ліжку, а Ніколь лежить поруч з ним. Чоловік встиг одягнутися в джинси та футболку, тому мене більше не бентежить. Він переглядає щось на телефоні, і дівчинка уважно слідкує за тим, що відбувається на екрані. 

Це так мило, що я не можу втриматися від усмішки. Саме в цей момент мене і помічає Гордій. 

— Виспалась? — питає, а я ніяковію від його прямого погляду. 

— Так, — киваю. — Сама не розумію, як заснула. 

Ніколь чує мій голос і повертає голову у мій бік. Коли усміхається, у мене завмирає серце. Схоже, ця крихітка починає звикати до мене. 

Не втримавшись, переступаю поріг і беру Ніколь на руки. Гордій також сідає і вимикає телефон. 

— Мені треба поїхати на кілька годин, — заявляє, а я одразу ж відкриваю рота, щоб заперечити, але згадую, що не маю на це права, і закриваю.

— Добре, — сухо відповідаю. 

— І все? — дивується. — Не будеш вимагати пояснень? 

— Ми з тобою чужі люди, Гордію. Ти ж сам цього хотів, хіба ні? — питаю прямо. 

— Хотів, — погоджується і встає з ліжка. Я бачу, що йому боляче. Гордій тримається за бік і кривиться при кожному русі. 

Він залишає спальню, а коли виходжу з Ніколь у вітальню — гримають вхідні двері. 

Дуже часто у мене складається відчуття, що Гордій як самотній вовк. Мабуть, він не звик ділитися з кимось своїми проблемами, саме тому так ставиться до мене. Цікаво, у нього є родичі? Брати чи сестри? Просто мені здається, що він зовсім один у цьому світі. Ніколь не враховую. Взагалі не розумію, як з таким характером Гордій одружився. 

Поки його немає, ми з Ніколь вечеряємо, я купаю дівчинку і вкладаю спати. Рівно о десятій крихітка міцно спить, а от я спати більше не хочу. Знову берусь за роботу, але спочатку йду на кухню, щоб приготувати собі чаю. 

Тільки-но вмикаю чайник, як на порозі квартири з’являється Гордій. Чесно кажучи, не чекала його так рано, саме тому й завмираю розгублено.