Розділ 7

Повернувшись у квартиру Гордія, вкладаю Ніколь спати, а сама йду до себе. Сьогодні хочу залишитися одна. Розумію, що після одруження з Гордієм нам доведеться жити на одній території й, якщо чесно, поки не уявляю, як це буде. 

Мене досі тіпає від Марата. Як згадаю його, одразу хочеться повернути час назад і вліпити йому добрячого ляпаса. Мабуть, я б так і зробила, якби не Ніколь у мене на руках. 

Гордій пояснив, що це була перевірка, але мені від цього краще не стало. Я досі не розумію, навіщо це дорослому чоловікові. Навіть якщо Гордій вперше обпікся з Анжелікою, це ж не означає, що всі жінки такі. 

Я довго все це обмірковую і засинаю дуже пізно. А от прокидаюсь серед ночі, тому що Ніколь знову плаче. Одягаюсь нашвидкуруч і біжу до квартири Гордія. Тільки-но стукаю — і він відчиняє двері з донькою на руках. 

На мить задивляюсь на його голий торс, червонію і забираю дівчинку до себе. 

— Ти дав їй ліки? — питаю. 

— Щойно, — відповідає. 

— Отже, скоро мають подіяти, — кажу. На Гордія стараюсь не дивитися. Виглядає він доволі сексуально. Тіло підтягнуте. Взагалі не розумію, чому мене це так цікавить. 

Йду з Ніколь у спальню і бачу розстелене ліжко. Схоже, Гордій також спав, коли дівчинка почала плакати. 

— Я зараз зміню постіль, — Гордій хапається за ковдру, але я його зупиняю. 

— Усе гаразд. Не переймайся, — стараюсь не думати про те, що під цією ковдрою спав практично голий чоловік. Насправді тут нічого боятися. Я ж не маленька дівчинка. Ми майже живемо разом, і те, що я буду спати в його ліжку, під його ковдрою — зовсім не страшно. 

Ніколь засинає доволі швидко, і Гордій залишає нас. Він йде спати у вітальню, а я залишаюсь тут. Лягаю на ліжко, вкриваюсь ковдрою і вдихаю аромат парфумів чоловіка. 

Сама не розумію, в який момент засинаю і сплю до самого ранку. На щастя, Ніколь нас більше не будить. Ліки таки допомагають. 

А от наступного ранку доводиться бігти до себе, щоб прийняти душ і зібратися. Сьогодні огляд у лікаря, і я поїду туди з Гордієм та Ніколь. Чомусь дуже хвилююсь. Одягаю сукню, волосся вкладаю і навіть роблю макіяж. Хочеться відповідати статусу нареченої Гордія. 

— Чудово виглядаєш, — заявляє сам татусь, коли повертаюсь у його квартиру. 

— Дякую, — усміхаюсь збентежено. Почути комплімент від Гордія — це як побачити в небі космічний корабель. Нереально. 

Далі я збираю Ніколь, вона снідає, і ми залишаємо будинок. Поки їдемо в поліклініку, Гордію разів десять телефонують. Він злиться, але на мене це не впливає. 

— Щось не так? — питаю обережно. 

— Виникли деякі проблеми на роботі, — стримано заявляє. 

— Щось серйозне? 

— Ні. Не хвилюйся, — коротко відповідає.

Добре, що візит до педіатра був домовлений заздалегідь і нам не довелося чекати в коридорі. Ніколь важать, оглядають і роблять висновок, що розвивається вона чудово. 

Гордій представляє мене як свою наречену, і це дає мені деяку волю у діях. Я можу впевнено питати про прикорм і, поки педіатр розповідає, записую все, щоб не забути. Сам татко тримає на руках Ніколь і також уважно слухає. Видно, що Гордій нервує, мабуть, поспішає, але тримається. 

Коли ж нас таки відпускають, на мене чекає ще той сюрприз. Гордій вирішує влаштувати його мені. 

— Софіє, я дуже поспішаю. Ти не проти, якщо вас забере Марат? Я вже йому написав. Він скоро буде тут. 

І коли тільки встиг? 

— Добре, — кажу. — Ти їдь. 

Гордій цілує Ніколь у щоку і йде до автівки. Сідає за кермо і залишає парковку. Я ж відчуваю роздратування. Краще б таксі викликала. Не бачу в цьому нічого поганого, але їхати з Маратом не хочу. 

Біля поліклініки є лавки, тому сідаю на одну з них і саджаю Ніколь собі на коліна. Дівчинка озирається і роздивляється все, а я рахую хвилини до зустрічі з Маратом. 

Чоловік не змушує довго чекати. Чорна Audi з’являється на парковці через п’ять хвилин. Чоловік залишає салон і впевнено крокує до нас.

— Привіт! — Марат усміхається, наче нічого не було. 

— Привіт! — сухо відповідаю і несу Ніколь до автомобіля. 

Марат вирішує змінити тактику, і сьогодні він сама милість. Навіть двері для нас відчиняє. 

— Я не змусив вас довго чекати? — питає, коли автівка рушає. Марат розглядає мене в дзеркалі заднього виду, а мене це дратує. 

— Ні. Все добре, — кажу. 

— Софіє, ти не ображайся на мене. Гордій — мій хороший друг, і я хотів перевірити, чи не така ти, як Анжеліка, — несподівано заявляє.

— І як? Перевірив? — сердито питаю і теж дивлюсь на нього в дзеркалі. 

— Перевірив, — усміхається. — Ти перевірку пройшла. Вітаю!

Просто прекрасно! Аж гордість за себе розпирає!

Насправді розпирає мене злість! Хто цей Марат такий, щоб дівчатам перевірки влаштовувати? Можливо, він дійсно хвилюється за Гордія, але це не дає йому жодного морального права влаштовувати перевірки!