Розділ 6

Вирішую трохи змінити свій звичний образ затятої домогосподарки та показати Гордію, що я можу бути іншою. Не впевнена, що його сильно цікавить це, але ідея з’являється, і я не можу себе зупинити.

Роблю макіяж, вирівнюю волосся та одягаю сукню. Так-так, сукню. Все-таки ми в ресторан йдемо. Блакитна, шовкова, довжиною до колін. Дуже люблю цей колір і подобаюсь собі в дзеркалі. 

Взуваю туфлі, беру сумку і залишаю квартиру. Трохи хвилююсь, поки чекаю, коли Гордій відчинить мені двері своєї квартири. А ще мені цікава його реакція на зміну мого іміджу. Він уже бачив мене ненафарбованою, після сну з гулькою на голові, а тепер я з’явлюсь перед нею зовсім іншою. 

— Я готова! — кажу, коли Гордій відчиняє для мене двері. Він теж встиг переодягнутися в темні джинси та білу сорочку. Чоловік повільно розглядає мене з голови до ніг, наче не вірить, що це дійсно я. — Впустиш?

— Проходь, — стримано відповідає і пропускає мене всередину. 

Бачу Ніколь за годувальним столиком і відразу йду до неї. Беру на руки та несу у спальню. Хочу знайти якийсь гарний одяг, щоб і вона чудово виглядала. 

Дістаю з шафи милу сукню з розсипом квітів на ній та одягаю Ніколь. Виглядає вона дуже гарно, і якщо дивитися на нас трьох разом, можна зробити висновок, що ми щаслива родина. Саме те, що нам треба. 

— Ходімо! — Гордій відчиняє двері й, коли ми з Ніколь виходимо, зачиняє їх. Заходимо в ліфт, і Гордій забирає у мене Ніколь. Тільки на підземній парковці він саджає доньку в дитяче крісло, а я сідаю поруч з нею. 

— Можеш розповісти трохи про себе? — питаю у Гордія. — Ми збираємось одружитися, а я нічого про тебе не знаю. 

— У мене своя охоронна агенція. Працюю багато, інколи з ризиком для життя, — стримано розповідає. 

— Навіщо тобі робота з ризиком для життя? — не можу второпати. — У тебе маленька дитина. 

— Ця агенція працює багато років, — пояснює. — Я не збираюсь закривати цей бізнес. 

— Навіть заради Ніколь? — дивуюсь.

— Так, — коротка і чітка відповідь. У цьому весь Гордій. У нього завжди є своя думка, і вона найважливіша. 

Коли заходимо в ресторан, Гордій одразу просить принести годувальне крісло. Я саджаю у нього Ніколь і дістаю з сумки її улюблені іграшки. 

— Тут гарно, — кажу, розглядаючи інтер’єр. Цей ресторан дуже пафосний і за столиками сидять далеко не бідні люди. 

— І кухня тут смачна, — відповідає. 

— Які люди! — Гордій не встигає сказати все, що хотів, тому що до нас наближається чоловік років тридцяти в діловому костюмі. — Давно тебе тут не було! 

— Багато роботи, — Гордій підводиться на ноги та обіймає незнайомця. Схоже, вони хороші друзі. 

— Це твоя донька? — блондин з блакитними очима зацікавлено розглядає дівчинку.

— Так, Ніколь, — стримано говорить Гордій. — І моя наречена — Софія.

— Наречена? — чоловік не приховує свого здивування. — І коли ти встигаєш? Марат, — чоловік простягає мені свою руку, і мені нічого не залишається, як вкласти свою долоню у його. 

— Софія, — ще раз називаю своє ім’я. 

Блондин розглядає мене прискіпливо, наче шукає щось. Поки що не знаю, як реагувати на нього, але нічого поганого він не робить. 

— Приєднаєшся до нас? — питає Гордій. 

— Можливо, згодом. Маю ще трохи справ, — усміхається. — А ви насолоджуйтесь їжею. Було приємно познайомитись, Софіє. 

Марат мені підморгує і йде до барної стійки. Я ж повертаю свій погляд Гордію і розумію, що він також мене роздивляється. 

— Розкажеш, хто це? — питаю. 

— Марат — власник цього ресторану, — несподівано розповідає. — Ми дружимо багато років. Забігаючи наперед, скажу, що Марат — один з небагатьох людей, який буде в курсі наших несправжніх стосунків. Я йому довіряю. 

Дуже добре, що в оточенні Гордія є люди, яким він може довіряти, а то мені здавалося, що всі люди навколо нього такі ж, як його колишня дружина.

Коли нам приносять страви, я розумію, що Гордій не брехав — тут дійсно дуже смачно готують. Мало не муркочу, поки їм свій салат, і постійно ловлю на собі погляд Гордія. 

— У мене теж є до тебе кілька запитань, Софіє, — несподівано заявляє. — Буду чесним і скажу, що перевірив твою біографію. Для мене це не проблема. 

— І що ж ти дізнався? — кажу схвильовано. 

— Ти — донька бізнесмена. Єдина донька. Як так сталося, що він відпустив тебе одну в інше місто? Для чого, головне? 

Схоже, Гордій не знає про трагедію, що сталася в моєму житті. Це добре. Не хочу, щоб він копирсався у цьому. Я можу розповісти йому частину правди та залишатися чесною, а іншу частину приховати. 

Це занадто особисте і точно не потрібне йому. На наші нібито стосунки це не вплине, отже, я можу цю інформацію залишити без відповідей. 

— Я переїхала в інше місто, тому що розійшлась зі своїм нареченим. Він зрадив мене перед нашим весіллям, — голос тремтить, коли розповідаю це, тому що спогади про Макса завжди болючі. — Захотілось змінити обстановку і… розпочати все спочатку. Ще питання будуть?