Розділ 5

— Ліко, забирайся звідси! Ти не маєш жодного права наближатися до Ніколь! — цідить Гордій. 

Мені справді здається, що вона піде, але… стається не це. Всього частка секунди — і ефектна блондинка вривається в зал. Схоже, вона не очікувала побачити тут когось, крім Гордія і доньки, тому що навіть не приховує здивування:

— А ти ще хто така? — істерично випалює. 

— Я… 

— Це моя наречена, — відповідає Гордій. — Та, в яку ти не могла повірити. 

— Якого біса? — випалює блондинка. У неї довгі ноги, ідеальна фігура і лялькове обличчя. Важко повірити, що ця дівчина народила нещодавно. — Це правда? 

— Правда, — Гордій оминає свою колишню і наближається до мене. Обіймає за талію і цілую в щоку. Так-так, цілує! 

Стою як дурепа і повірити не можу, що все це насправді відбувається. Спочатку я розпочала цю гру, а тепер Гордій. Зрозуміло, що він хоче показати колишній: все у нього чудово, а от мене хвилює дівчинка Ніколь. На неї ця Ліка взагалі уваги не звертає. Наче це не її дитина. Ось що дійсно жахливо. 

— Ви — мама Ніколь? — питаю схвильовано.

— Анжеліка позбавлена прав на дитину, — відповідає Гордій.

— Але я залишаюсь її мамою! — випалює жінка.

— Чому ж тоді ви навіть не глянули в її бік? Це ж ваша дитина, — питаю.

— А тобі-то що? — фиркає Ліка. — От народиш свою, тоді і будеш претензії розкидати! 

А це неприємно. Навіть дуже. Схоже, Гордій відчуває моє напруження, а може, йому просто вривається терпець. Він відпускає мене і наближається до своєї колишньої. Хапає її за руку і не надто ніжно тягне до дверей. 

— Тобі тут не місце! — цідить. — Ще раз спробуєш наблизитися до Ніколь чи до мене — викличу поліцію! 

Гримають двері, і я підстрибую від цього звуку. Ніколь починає плакати, і я беру її на руки та пригортаю до себе. Мені важко зрозуміти несправедливість цього світу. Чому в одних народжуються не потрібні їм діти, а інші не можуть завагітніти?

Гордій повертається, і я поспіхом витираю сльози, що з’являються в куточках очей. Не хочу, щоб він питав щось, хоча сумніваюсь, що його цікавлять мої сльози. 

— Це була моя колишня дружина, — пояснює. 

— Я зрозуміла, — відповідаю. — Не розумію тільки, чого вона хоче. 

— Помститися, — цідить. — Анжеліка не може пробачити мені, що Ніколь залишилась зі мною. Зараз вона робить усе, щоб служба у справах дітей забрала дитину. 

— Але чому? Що їй з цього? — не розумію. — Я ж бачу, що Ніколь їй не потрібна. 

— Це помста за те, що залишив її без копійки після розлучення. Краще хай Ніколь буде в інтернаті, але не зі мною. 

— Це божевілля якесь! — злюсь. — Ну як так можна?!

— Софіє, ти пропонувала мені свою допомогу. Зараз вона дійсно мені необхідна, — Гордій розглядає мене прискіпливо, а я не розумію, чому це враз він змінив свою думку. — Якщо ти готова, ми можемо це обговорити.

— Я хочу допомогти Ніколь. Ця крихітка не має потрапити у дитячий будинок, — кажу. 

— Тоді у нас тільки один вихід. Ти маєш стати моєю дружиною.

— Ти жартуєш зараз? — хочу усміхнутись, але від шоку м’язи не рухаються. 

— Якщо ми одружимось, служба у справах дітей не зможе забрати Ніколь. Ти будеш займатися її вихованням, а я — працювати. 

— Але я не хочу виходити за тебе заміж! Ми майже не знайомі! 

— Це буде фіктивний шлюб. Я теж не планую більше закохуватися і заводити сім’ю. Все це заради Ніколь. І не більше. 

І що я маю відповісти? Ця пропозиція вибила повітря з легень і не дає ніяк заспокоїтись. Батько збожеволіє, коли дізнається, у що я влізла. Тікаючи від одних проблем, знайшла собі інші.

— Я можу подумати? — питаю. 

— Звісно, але недовго. Ти ж розумієш, що Анжеліка не заспокоїться. Вона знає, що я багато працюю і не приділяю достатньо часу Ніколь. Саме це і є її найбільшим аргументом. 

Ми з Гордієм домовляємось, що відповідь я дам ввечері, коли він повернеться з роботи. Сама ж залишаюсь з Ніколь і збираю її на вулицю. 

Єдина людина, з якою я можу все це обговорити — Настя. Телефоную їй, поки в парку гуляю, і все розповідаю. 

— А Гордій цей гарний? — питає. 

— Гарний, — відповідаю, не задумуючись. — Не розумію тільки, до чого тут це. 

— Ну як до чого, Софіє? Сама подумай — навіть якщо шлюб фіктивний, жити ви будете разом. А якщо між вами спалахнуть почуття? 

— Я не планую закохуватися, — кажу. — Точно так само, як і Гордій. У нього вже був досвід невдалих стосунків, у мене теж. Саме тому не треба вигадувати нічого зайвого, Настю. Все це заради Ніколь, і не більше.

— Шкода, — зітхає подруга. — Було б круто, щоб ти знову закохалася і нарешті забула про минуле.

— Це неможливо, — зітхаю. — Я не зможу забути. Як би не прагнула цього. 

Хай там як, Настя не виступає категорично проти. Їй здається, що це шанс в першу чергу для мене змінити щось у своєму житті. Крихітка Ніколь — це як подарунок долі. Мені здається, що поява її у моєму житті не випадкова. То, може, таки варто погодитися?