Розділ 30 « Приємний день»

Після сніданку ми їдемо в офіс. Матвій одразу прямує у свій кабінет, а я сідаю за свій стіл і приймаюся до роботи. Але щойно кладу руки на клавіатуру, як дзвонить телефон.

— Привіт, — одразу відповідаю. — У мене все добре, я навіть поснідала, тож не турбуйся.

— Привіт! Нічого собі! А що сталося, що ти раптом вирішила поснідати?

— Трапився мій бос. Тепер він постійно контролює, щоб я їла.

— Оу, він подобається мені все більше, — радісно відповідає Емі.

Я лише закочую очі, хоча знаю, що вона не бачить.

— Ти ж казала, що хочеш на вихідних вибратися на шопінг. Як щодо того, щоб зробити це сьогодні? Мені до п’ятниці треба знайти сукню для річниці компанії.

— Шопінг? Сьогодні? — на секунду замислюється вона, а потім додає: — Я не проти, у мене немає планів на вечір. Але з тебе вечеря.

— Домовилися, — усміхаюся я. — Тоді до вечора.

— До вечора, люба.

Я кладу телефон на стіл, але одразу згадую, що ще маю купити костюм для Матвія. Проблема в тому, що я не знаю його розміру. Зітхаючи, підводжуся і пряму до його кабінету.

— Матвій Олександрович.

— Я тебе слухаю, — відповідає він, не відриваючи погляду від екрана.

— Я сьогодні збираюся вибрати сукню для себе і, відповідно, костюм для вас. Але я не знаю вашого розміру.

Він нарешті підіймає на мене очі, а тоді бере зі столу візитку і простягає мені.

— Підеш у цей магазин і скажеш, що костюм для мене. Вони все знають.

— Добре, — забираю візитку. — Є якісь побажання?

— Я ж тобі казав, головне, щоб костюм підходив до твоєї сукні. І бажано, щоб сорочка була білою.

— Краватка, метелик чи краще без?

— Точно не метелик. Все інше — на твій розсуд.

— Я зрозуміла, — легенько усміхаюся й виходжу.

Тепер головне знайти ідеальну сукню.

Робочий день минає у звичному ритмі, хоча думки постійно повертаються до майбутнього шопінгу. Я не часто купую вечірні сукні, тож навіть не уявляю, що саме хочу. Головне — щось елегантне, не надто відверте, але й не занадто стримане.

Ближче до вечора пишу Емі, що виїжджаю, і вирушаю до торгового центру. Ми зустрічаємося біля входу, і, як завжди, вона з ентузіазмом береться до справи.

— Ну що, готова до марафону примірок? — запитує вона з хитрою усмішкою.

— Готова, але сподіваюся, що все знайдемо швидше, ніж за три години.

— Побачимо, — сміється вона.

Ми заходимо в перший бутік. Вибір тут великий, але жодна сукня не викликає в мене захоплення. У другому магазині ситуація повторюється.

— Ти надто прискіплива, — бурчить Емі, поки я розглядаю черговий варіант.

— Просто хочу знайти щось ідеальне.

— Ідеальне для себе чи для когось іншого?

Я кидаю на неї погляд, але вона лише хитро посміхається.

— Не починай.

— Добре, добре, просто обирай швидше.

Ще через годину ми нарешті знаходимо сукню. Вона елегантна, довга, шовкова, сріблястого кольору, з красивим вирізом на спині, але без зайвої відвертості. Тканина ніжно переливається при світлі, створюючи враження легкості та витонченості. Я одразу розумію — це те, що потрібно.

— Оце вже інша справа! — радіє Емі. — Виглядає просто вау!

Я кручуся перед дзеркалом, оцінюючи образ. Так, мені подобається.

— Беру.

Швидко розраховуюся, але, як виявляється, наша шопінг-сесія ще не завершена.

— Тепер твоя черга чекати, я теж хочу щось прикупити, — усміхається Емі й тягне мене до іншого магазину.

Ми ще трохи ходимо, поки вона не знаходить собі стильну сукню та кілька базових речей.

— Ну, тепер можна йти, — задоволено заявляє вона, але я зупиняюся перед ще одним магазином.

— Мені ще треба купити костюм.

— Костюм? Ти ж уже сукню взяла.

— Не для себе. Для боса.

Емі піднімає брови, явно здивована.

— Чекай, ти купуєш йому костюм?

— Так.

Емі дивиться на мене, але нічого не каже. Та коли я додаю:

— Костюм має пасувати до моєї сукні…

Вона розпливається в хитрій усмішці.

— Ох, Аріно, ви з ним точно виглядатимете як парочка.

— Емі! — картую її, але вона лише сміється.

У магазині мені одразу пропонують кілька варіантів, і я зупиняюся на темно-сірому костюмі. Він чудово поєднується з моєю сріблястою сукнею, підкреслюючи її відтінок.

— Ідеально, — коментує консультант.

— Занадто ідеально, — хихикає Емі.

Я тільки зітхаю, але не сперечаюся — костюм справді чудовий.

Розрахувавшись, ми виходимо з торгового центру, і Емі одразу нагадує:

— Ну що, заслужила я свою вечерю?

— Так, заслужила. Пішли.

Ми прямуємо до ресторану, і поки вечеряємо, я ловлю себе на думці, що день вийшов набагато кращим, ніж я очікувала.

За вечерею ми з Емі продовжуємо обговорювати майбутній вечір. Після кількох годин шопінгу я нарешті розслабляюся, насолоджуючись смачною їжею та приємною компанією.

— Отже, сукню ти вже маєш, — каже Емі, хитро на мене поглядаючи. — А що з макіяжем і зачіскою?

— Ще не думала, якщо чесно, — зізнаюся, крутячи в руках келих із вином.

— Ну, тут треба підійти з розумом, — замислюється вона. — Сукня з вирізом на спині, отже, волосся краще підняти, щоб відкрити лінію шиї та плечі. Це додасть тобі ще більше витонченості.

Я уявляю це й киваю.

— Гарна ідея. Щось акуратне, можливо, легкі зібрані локони.

— О, це буде ідеально! — задоволено погоджується вона.

— А прикраси?

— Думаю, твої сережки з перлинами ідеально пасуватимуть до сукні.

— Перли? — задумливо перепитую.

— Так. Витончено, стильно, не надто кричуще, але додає елегантності.

— Думаю, ти маєш рацію.

— І макіяж, — продовжує Емі. — Тобі дуже личать стрілки. Вони підкреслять очі, а на губи варто взяти щось у природних відтінках.

— Думаю, я піду в салон краси. Так буде швидше, бо в п’ятницю в мене купа роботи. Треба буде проконтролювати підготовку до річниці.

— До речі, як усе проходитиме?

— Спочатку офіційний прийом. Все буде дуже розкішно: дорогий ресторан, жива музика, багато гостей. Запрошені партнери, клієнти, інвестори, а також керівники відділів компанії.