Глава 152. Через багато часу

                     Минуло кілька тижнів. Потім — місяць. Життя повільно поверталося у звичне русло. Без постійного прислухання до кожного звуку. Без перевірки дверей кожні десять хвилин. Без страху дивитися у вікно ввечері.

Марина зловила себе на тому, що вперше залишила світло вимкненим у коридорі. Раніше вона завжди залишала лампу. Просто щоб було видно. Просто щоб не було темно. Тепер вона навіть не помітила, як вимкнула її.

Ігор теж змінився. Він більше не перевіряв замки по кілька разів. Не дивився у двір перед сном. Він ніби прийняв — усе закінчилось.

Але одного вечора Марина випадково відсунула шафу. Вперше за довгий час. Просто впала рукавичка. Вона нахилилась. І побачила пил. Порожнечу. Місце, де могло лежати щось чужe.

Вона довго дивилась.

— Тут могло бути…

Ігор тихо відповів:

— Але не було.

Марина кивнула. І раптом зрозуміла — їх врятували дрібниці. Голос дитини. Закриті двері. Дзвінок у поліцію. Випадковості, які зламали чужий план.

Вона повільно поставила шафу назад.

— Знаєш… — сказала вона. — Ми були поруч.

Ігор подивився на неї.

— Поруч із чим?

Марина відповіла тихо:

— З тим, що могло змінити все.

Він обійняв її.

— Але не змінило.

Марина подивилась на дітей у кімнаті. Вони сперечались через машинку. Сміялись. Життя йшло далі.

І вона зрозуміла — іноді найстрашніше не те, що сталося. А те, що могло статися. І як близько це було.