Поруч, але не разом

Глава 148. За шафою

                   Марина відчула, як всередині все похололо. Вона відразу уявила коридор. Вузький простір. Велика шафа біля стіни. Вона стоїть там вже кілька років. Вони майже ніколи її не відсувають. Там пил. Старі коробки. Місце, куди ніхто не дивиться.

— Він знав… — тихо сказала вона.

Ігор кивнув.

— Він дивився, коли двері були відкриті.

Телефон завібрував.

"Я бачив, коли ти прибирала."

Марина згадала. Вона одного разу відкрила шафу. Вийняла коробку. Двері були відчинені. Він міг дивитись із двору, коли вона ходила по коридору.

Наступне повідомлення.

"Ти не рухала її."

Вона похитала головою. Ні. Шафу вони не чіпали. Вона важка. Вона стояла там роками.

Телефон знову.

"Було ідеально."

Максим тихо прошепотів:

— Він все продумав…

Марина обійняла його.

— Так…

Телефон завібрував.

"Я прийшов тоді."

Марина різко підняла голову.

— Тоді?..

Наступне повідомлення.

"Коли ти відкрила двері кур'єру."

Вона завмерла. Вона пам’ятала цей день. Пакунок. Швидко. Вона відкрила. Розписалась. Кур'єр стояв кілька секунд. Потім пішов.

Марина прошепотіла:

— Це був ти…?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше