Поруч, але не разом

Глава 147. Тимчасово

   Марина відчула, що тепер пазл майже склався. Він шукав квартиру. Хотів доступ. Планував зайти швидко. Не шуміти. Залишити пакет. І піти. Значить, справа була не в ній. І навіть не в дітях. Вони були просто ризиком, який треба було обійти.

— Тобі потрібно було сховати щось… — тихо сказала вона.

Телефон завібрував.

"Так."

Ігор напружено запитав:

— Що саме?

Телефон мовчав довше, ніж зазвичай. Вперше він ніби вагався. Потім повідомлення.

"Не назавжди."

Ще одне.

"На кілька днів."

Марина відчула, як серце б’ється швидше.

— Щоб потім забрати…

"Так."

Тепер усе виглядало дуже конкретно. Пакет. Тимчасово. Тиха квартира. Без підозри. Він хотів використати їхній дім як схованку.

Ігор тихо сказав:

— Тобто ми навіть не знали б…

Телефон завібрував.

"Саме так."

Марина відчула холод.

— А якщо б ми знайшли?..

Наступне повідомлення.

"Не знайшли б."

Вона нахмурилась.

— Чому?

Телефон завібрував.

"Я вже вибрав місце."

Усі напружились.

— Де… — прошепотіла Марина.

Повідомлення прийшло одразу.

"У коридорі."

І ще одне.

"За шафою."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше