Поруч, але не разом

Глава 146. Не кричала

       Марина більше не відчувала хаосу. Навпаки — тепер усе ставало дуже чітким. Він не планував нічого імпульсивного. Він хотів контроль. Тишу. Швидкість. Мінімум рухів. Це означало тільки одне — він не хотів довго бути в квартирі.

— Ти хотів швидко зайти і швидко піти… — сказала вона.

Телефон завібрував.

"Так."

Ігор тихо додав:

— І щоб ніхто не помітив.

Наступне повідомлення.

"П'ять хвилин."

Марина здригнулась.

— П'ять?..

"Не більше."

Це звучало як чіткий план. Не довга присутність. Не розмова. Не випадковість. Конкретна дія.

Марина прямо запитала:

— Що саме ти хотів зробити за п’ять хвилин?

Телефон мовчав.

Секунда.

Дві.

П'ять.

Потім прийшло повідомлення.

"Залишити."

Марина не зрозуміла.

— Що залишити?..

Наступне повідомлення.

"Пакет."

Ігор різко випрямився.

— Що?..

Телефон завібрував.

"І піти."

У кімнаті стало дуже тихо.

Марина відчула, як всередині все стискається.

— Ти… хотів залишити щось у нас вдома?..

"Так."

Наступне повідомлення прийшло повільніше.

"Тимчасово."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше