Поруч, але не разом

Глава 142. Причина

                                         Телефон довго мовчав. Потім прийшло одне повідомлення.

"Ти думаєш — навіщо."

Марина тихо сказала:

— Так… навіщо?..

Вона вже не боялась цього питання. Вона хотіла відповідь. Бо без неї все виглядало безглуздо. Просто стеження. Просто мовчання. Просто присутність.

Телефон завібрував.

"Бо ти була одна."

Марина нахмурилась.

— Я не одна… у мене діти…

Наступне повідомлення.

"Саме тому."

Ігор напружився.

— Що він має на увазі…

Телефон завібрував знову.

"Ти не закривала двері одразу."

"Ти довіряла людям."

"Ти посміхалась незнайомим."

Марина відчула, як всередині щось клацнуло. Він не обрав випадково. Він обрав людину, яка здається відкритою. Спокійною. Передбачуваною.

Але це ще не все.

Наступне повідомлення прийшло повільніше.

"І квартира підходила."

Ігор різко сказав:

— Ось.

Марина відчула холод.

— Підходила для чого…

Телефон завібрував.

"Перший поверх."

"Вікна у двір."

"Темно ввечері."

Тепер усе ставало логічніше. Він вибирав не тільки людину. Він вибирав місце. Легкий доступ. Мінімум свідків. Звички.

Але наступне повідомлення було іншим.

"І ти не кричала."

Марина завмерла.

— Що…

"Коли злякалась тоді."

Вона згадала. Перший дивний шум. Вона просто перевірила. Не викликала поліцію. Не кричала.

Він перевіряв реакцію.

Ігор тихо сказав:

— Він тестував межі.

Телефон завібрував.

"Я перевіряв."

Наступне повідомлення.

"Чи можна ближче."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше