Поруч, але не разом

Глава 127. Межа

                                                                         "Я був поруч."

Марина сиділа мовчки. У голові тепер усе складалося в одну лінію. Він не з’явився раптово. Він поступово підходив ближче. Двір. Школа. Магазин. Під’їзд. Двері. Квартира.

Крок за кроком.

Він завжди був поруч. Але не разом. Не частина життя. Лише спостерігач.

Ігор тихо сказав:

— Він підбирався.

Марина повільно кивнула.

— Так… ніби стирав межу…

Телефон завібрував.

"Межа була тонка."

Артем різко підняв голову.

— Він читає думки…

Наступне повідомлення.

"Ти не помічала."

Марина прошепотіла:

— Я не думала, що хтось просто може… бути поруч і дивитись…

Телефон знову.

"Я не заважав."

Ігор тихо сказав:

— Він пишається цим…

Наступне повідомлення.

"Я просто був."

Марина відчула дивне відчуття. Він говорив так, ніби це було нормально. Ніби бути тінню — це його спосіб існування.

Телефон завібрував.

"Поки не захотів більше."

У кімнаті стало холодніше.

Марина повільно підняла очі.

— Ось коли все змінилось…

Наступне повідомлення прийшло через кілька секунд.

"Коли ти залишилась одна."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше