Поруч, але не разом

Глава 123. Він був поруч довше

                                                                      "Ти посміхнулась."

Марина повільно сіла. Вона згадала той день біля школи. Було сонячно. Діти вибігали після уроків. Вона стояла біля паркану й дивилась, чи виходить Максим. І тоді її погляд випадково зустрівся з чоловіком.

Він стояв трохи осторонь. Просто дивився. Вона автоматично посміхнулась — так, як інколи посміхаються незнайомим батькам. Він ледь кивнув у відповідь.

І все.

Тоді це здалося звичайним.

— Він дивився на дітей… — тихо сказала Марина.

Ігор напружився.

— Або на тебе.

Телефон завібрував.

"Я дивився на тебе."

Марина відчула, як холод піднімається всередині.

Наступне повідомлення.

"Він вибіг першим."

Максим здригнувся.

— Я?

Марина згадала. Так. Максим тоді вибіг раніше за інших і махнув їй рукою.

— Так…

Телефон знову.

"Ти обійняла його."

Максим притиснувся до мами.

Марина прошепотіла:

— Він бачив…

Наступне повідомлення прийшло повільно.

"Малий тримав тебе за руку."

Данило сховався в неї на плечі.

Ігор тихо сказав:

— Він спостерігав за всією сім’єю.

Телефон знову завібрував.

"Я тоді зрозумів."

Марина перестала дихати.

— Що…

Наступне повідомлення.

"Що хочу ближче."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше