Поруч, але не разом

Глава 119. Список

                                                                                    "Інше."

Марина стояла біля дверей і дивилась на подряпину. Літера "А" тепер здавалась ще більш загрозливою. Вона ніби дивилась на них у відповідь.

— Нам потрібно згадати всіх… — тихо сказала вона.

Ігор кивнув.

— Почнемо.

Вони відійшли у кімнату, але двері залишилися у полі зору. Ніхто не хотів втрачати їх з виду.

— Андрій… сусід зверху, — сказав Ігор.

— Він старший… — відповіла Марина. — І майже не виходить.

— Антон? — запропонував Артем.

— Я не знаю Антона… — сказала Марина.

Телефон завібрував.

"Ти знаєш."

Максим тихо прошепотів:

— В магазині був… дядько…

Марина різко згадала.

— Той, що допоміг з пакетами…

Ігор напружився.

— Він називався?

Марина похитала головою.

— Я не пам’ятаю…

Телефон знову.

"Ти не питала."

Наступне повідомлення.

"Я сказав сам."

Марина закрила очі. Вона намагалася витягнути спогад. Дощ. Пакети. Голос. Спокійний. Невисокий. І слово…

— Він… здається… сказав… — вона намагалася згадати.

Телефон завібрував.

"Ти повторила."

Марина різко вдихнула.

— Я сказала… "дякую…"

Вона зупинилась.

Ігор тихо сказав:

— І далі?

Марина відчула, як пам’ять починає складатись.

— Я сказала… дякую… Андрію… чи…

Вона похитала головою.

— Ні… не так…

Телефон знову.

"Тепліше."

Усі завмерли.

Наступне повідомлення прийшло повільно.

"Ще раз подумай."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше