Поруч, але не разом

Глава 118. Перша буква

                                                                    "Це перша буква."

Марина дивилась на подряпину на дверях. Літера "А" виглядала грубо вирізаною, але навмисною. Не випадковий рух. Він спеціально витратив час, щоб залишити її.

— Перша буква чого… — прошепотіла вона.

Ігор повільно провів рукою по дверях, але не торкнувся.

— Ім’я?

Артем додав:

— Або слово…

Поліцейський сфотографував подряпину.

— Не витирайте нічого. Це може допомогти.

Телефон завібрував.

"Ти думаєш правильно."

Марина відчула, як серце знову почало битися швидше.

— Він натякає…

Наступне повідомлення.

"Ти знаєш це ім’я."

Усі переглянулись.

Ігор тихо сказав:

— Він хоче, щоб ми згадували знайомих на "А".

Марина почала перебирати. Артем — але він тут. Андрій? Сусід? Кур’єр? Вчитель? Родичі?

Голова йшла обертом.

Телефон знову.

"Ти говорила його сьогодні."

Марина різко підняла голову.

— Сьогодні?

Вона згадувала. Вона говорила з Ігорем. З дітьми. З поліцейським. З Артемом.

Артем теж напружився.

— Що ти казала?

Максим раптом тихо сказав:

— Ти казала… Артем…

Усі завмерли.

Артем зблід.

— Це абсурд…

Телефон завібрував.

"Ні."

Марина видихнула.

Наступне повідомлення:

"Інше."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше