Глава 115. По той бік

                                                                "Не відкривайте."

Марина дивилась на повідомлення і не розуміла — це попередження… чи гра. Рука автоматично сильніше обійняла дітей. Вона відчувала, як Максим тремтить, а Данило мовчить неприродно тихо, ніби боїться навіть дихнути.

За дверима знову щось ледь чутно шарпнулося.

Наче одяг торкнувся стіни.

Ігор прошепотів:

— Він там…

Поліцейський повільно витягнув телефон і жестом показав — викликає підкріплення. Він говорив майже беззвучно, відходячи трохи вбік.

Артем стояв нерухомо, дивлячись на ручку дверей.

Вона не рухалась.

Але відчуття було таке, ніби по той бік хтось стоїть зовсім близько. Прямо навпроти. І слухає.

Телефон знову завібрував.

"Я слухаю."

Марина відчула, як горло пересохло.

Ігор різко видихнув.

— Він просто читає ситуацію…

Але в цей момент дверна ручка дуже повільно… ледь помітно… опустилась вниз.

Максим скрикнув.

Марина різко притиснула його до себе.

Ручка повернулась назад.

Тиша.

Ніхто не рухався.

Телефон завібрував.

"Закрито."

Поліцейський швидко підійшов ближче до дверей.

— Не підходьте.

Наступне повідомлення.

"Я знав."

Марина прошепотіла:

— Він перевіряв…

І раптом — тихий стукіт.

Один раз.

Повільно.

Пауза.

Ще один.

Артем прошепотів:

— Він хоче, щоб ми відкрили…

Телефон знову.

"Я бачив, як ти дивишся у вічко."

Марина здригнулась. Вона справді секунду тому глянула в сторону дверного вічка, навіть не усвідомивши цього.

Наступне повідомлення прийшло майже одразу.

"Я стою дуже близько."