Повідомлення зависло на екрані, і в кімнаті стало так тихо, що було чути навіть дихання дітей. Марина дивилась на ці слова і відчувала, як серце б’ється десь у горлі. Раніше він просто писав. Лякав. Спостерігав. Але тепер це звучало інакше. Не як погроза. Як обіцянка.
Ігор першим порушив тишу.
— Він блефує.
Артем не був таким впевненим.
— А якщо ні?
Поліцейський повільно підійшов до дверей і перевірив замок. Потім ще раз. І ще.
— Двері закриті. Спокійно.
Марина хотіла відповісти, але в цей момент почувся звук.
Ледь чутний.
Скрип.
Усі завмерли.
Максим міцніше вчепився в маму.
— Це що…
Звук повторився. Наче хтось дуже обережно наступив у під’їзді. Потім тиша. Потім ще один крок.
Ігор різко підняв руку, показуючи всім мовчати.
Кроки.
Повільні.
Ближче.
Марина відчула, як холод розливається по тілу. Вона дивилась на двері і не могла відвести погляд. Здавалося, що ручка зараз почне рухатись.
Телефон завібрував.
У цей момент звук кроків зупинився.
Марина подивилась на екран.
"Я вже тут."
Максим тихо заплакав.
Ігор прошепотів:
— Він знущається…
Поліцейський повільно підійшов до дверей і притулився до них вухом.
Тиша.
Повна.
Потім… легкий дотик.
Ніби хтось ззовні дуже обережно провів пальцем по дверях.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
