Глава 112. Друга

"Тут не одна."

Марина відчула, як пальці похололи. Вона дивилась на повідомлення і не могла змусити себе підняти голову. Наче якщо вона подивиться навколо — щось обов’язково знайдеться.

Ігор першим порушив тишу.

— Що він має на увазі…

Артем тихо сказав:

— Ще одна камера.

Поліцейський одразу піднявся.

— Ніхто нічого не чіпає. Перевіряємо повільно.

Марина інстинктивно притиснула до себе дітей. Їй раптом стало страшно навіть дихати. Вона дивилась на стелю, на шафу, на телевізор. Кожна дрібниця виглядала підозріло.

Телефон завібрував.

"Ти дивишся не туди."

Марина різко підняла голову.

— Він… бачить нас?

Поліцейський швидко сказав:

— Можливо друга камера активна.

Ігор почав оглядати кімнату уважніше. Він підійшов до книжкової полиці. Провів рукою по верхній частині. Потім нахилився до лампи.

— Тут нічого…

Артем раптом зупинився біля дитячого столика.

— Зачекайте…

На столі стояв нічник у формі зірки. Звичайний. Маленький. Він світився теплим світлом кожного вечора.

Артем нахилився ближче.

— Ви його давно купували?

Марина задумалась.

— Не пам’ятаю… здається… він уже був… ні… стоп… Ігор, це ти купував?

Ігор похитав головою.

— Ні.

Марина відчула, як серце почало битися швидше.

— Тоді звідки він…

Телефон завібрував.

"Він гарно світить."

Артем повільно вимкнув нічник.

Світло згасло.

В кімнаті стало темніше.

Він перевернув його.

Знизу була маленька чорна точка.

Марина прошепотіла:

— Ні…

Поліцейський обережно взяв нічник.

— Так. Це теж камера.

Максим заплакав.

— Він дивився, як я сплю…

Марина обняла його, але вже сама тремтіла.

Телефон знову.

"Це моя улюблена."