Глава 105. Кроки на сходах

                                                       "Але хтось піднімався сходами."

Марина перечитала повідомлення кілька разів. В голові одразу з’явився образ: темний під’їзд, слабка лампа, чужий чоловік стоїть у їхньому коридорі… і раптом чує кроки. Він завмирає. Слухає. Потім тихо виходить.

— Значить… його хтось сполохав… — тихо сказав Ігор.

Артем кивнув.

— Він боявся, що його побачать.

Марина раптом згадала.

— Того вечора… здається… сусід зверху повертався…

Вона підняла очі.

— Було чути, як хтось важко піднімався…

Поліцейський одразу зацікавився.

— Ви пам’ятаєте приблизно час?

— Вечір… десь після дев’ятої…

— Ми можемо опитати сусідів, — сказав він.

Телефон знову завібрував.

"Я зачекав за дверима."

Марина відчула, як всередині все стискається.

— Він не одразу пішов…

Ігор тихо сказав:

— Він стояв зовні…

Наступне повідомлення прийшло майже одразу.

"Він пройшов повз."

Артем напружився.

— Значить сусід пройшов поруч і не помітив.

Марина уявила цю сцену. Сусід піднімається сходами. Чоловік стоїть у тіні біля їхніх дверей. Не рухається. Не дихає.

Телефон знову.

"Я дивився на двері."

Данило тихо заплакав.

— Він дивився на нас…

Марина міцніше обняла його.

— Він вже пішов… він тут не зараз…

Телефон знову завібрував.

"Ти вийшла через дві хвилини."

Марина різко підняла голову.

— Я… правда виходила…

Вона згадала. Вона вийшла винести сміття. Швидко. Не думаючи. Двері відчинились — і вона нічого не помітила.

— Я могла… його побачити…

Ігор тихо сказав:

— Він міг стояти поруч.

Наступне повідомлення.

"Я стояв нижче."

Марина відчула, як холод проходить по всьому тілу.

— Він був на сходах…

Телефон ще раз завібрував.

"Ти пройшла повз мене."