Глава 100. Він пробував

                           Марина перечитала повідомлення ще раз, ніби очі могли помилитись.
                                                                   "Я навіть пробував."

Вона відчула, як долоні стали холодними.

— Він… намагався відкрити… — прошепотіла вона.

Ігор різко підійшов до дверей і почав уважно дивитися на замок. Поліцейський нахилився поруч.

— Тут є подряпини… — сказав він тихо.

Марина завмерла.

— Подряпини?

— Так… біля личинки… ніби вставляли щось.

Артем стиснув зуби.

— Значить він реально пробував зайти.

Данило міцніше притиснувся до Марини.

— Він міг зайти до нас?

Вона обняла його.

— Але не зайшов. Бачиш? Ми тут.

Телефон знову завібрував.

"Ти тоді підійшла занадто швидко."

Марина відчула, як пам’ять підкинула той момент. Вона справді швидко підійшла, майже одразу після дзвінка.

— Він був за дверима… і почув мене…

Поліцейський сказав:

— Можливо, тому і пішов.

Ігор тихо додав:

— Він не хотів шуму.

Телефон знову.

"Діти спали."

Марина відчула, як всередині все обірвалось.

— Він знав…

Артем різко видихнув.

— Він стояв і слухав.

Максим тихо сказав:

— Він страшний…

Марина не знала, що відповісти.

Телефон знову засвітився.

"Я повернусь."

Усі завмерли.

Поліцейський одразу сказав:

— Ми залишимо патруль на ніч.

Ігор кивнув.

— І замок міняємо зараз.

Артем додав:

— Я поїду куплю новий.

Марина раптом сказала:

— Не залишайте мене саму…

— Ніхто не залишить, — відповів Ігор.

Телефон ще раз завібрував.

Останнє повідомлення.

"Я вже був всередині."