Глава 99. Коли вона була сама

                                            Марина перечитала повідомлення кілька разів.
                                                                  "Тоді ти була сама."

У пам’яті почали спливати уривки. Дзвінок у двері. Вечір. Діти вже спали. Вона тоді підійшла до дверей, навіть взялася за ручку… але щось її зупинило. Вона не відкрила.

— Я пам’ятаю… — тихо сказала вона.

Ігор одразу підійшов ближче.

— Коли?

— Кілька днів тому… ввечері… подзвонили… я думала, це ти…

— Я тоді не приходив, — сказав Ігор.

Артем напружився.

— Значить це був він.

Марина відчула, як по спині пішли мурашки.

— Я тоді навіть спитала "хто?"… але ніхто не відповів…

Поліцейський кивнув.

— Він перевіряв, чи відкриєте.

Телефон знову завібрував.

"Я чув, як ти підійшла до дверей."

Марина відчула, як всередині все стискається.

— Він стояв… і слухав…

Максим тихо сказав:

— Це страшно…

Данило почав хникати.

Марина обняла їх обох.

— Все добре… він не зайшов…

Телефон знову.

"Я знаю, що замок старий."

Ігор різко повернувся до дверей.

— Що?

Поліцейський підійшов і уважно оглянув замок.

— Дійсно старий… його легко відкрити.

Марина відчула нову хвилю страху.

— Він міг…

— Теоретично — так, — відповів поліцейський.

Артем тихо сказав:

— Треба міняти.

— Сьогодні ж, — додав Ігор.

Телефон знову засвітився.

"Я міг зайти."

Марина заплющила очі.

І наступне повідомлення прийшло одразу.

"Я навіть пробував."