Глава 97. Конверт під дверима

Марина завмерла за кілька кроків від дверей. Білий конверт лежав прямо під порогом, трохи зігнутий, ніби його просто просунули всередину.

— Не чіпай, — тихо сказав Ігор.

Артем теж напружився.

— Може бути що завгодно.

Данило міцніше притиснувся до Марини.

— Це він?

Марина не відповідала. Вона дивилась на конверт і відчувала, як руки починають тремтіти.

— Треба викликати поліцію, — сказав Артем.

— Вони і так внизу, — відповів Ігор. — Я їх покличу.

Але телефон Марини знову завібрував.

"Відкрий. Це важливо."

Марина відчула, як серце калатає. Вона не могла відірвати погляд.

— Не відкривай сама, — сказав Ігор.

Він обережно підійшов, взяв рушник зі столу і, нахилившись, підчепив конверт. Підняв його, ніби боявся навіть доторкнутися.

— Нічого не чути… — тихо сказав він.

Артем стояв поруч.

— Відкривай обережно.

Ігор повільно розірвав край. Усередині був лише один аркуш паперу.

Він витягнув його.

На аркуші було надруковано фото.

Марина підійшла ближче — і відчула, як земля ніби пішла з-під ніг.

Це була вона.

Фото зроблене кілька днів тому. Вона стояла біля школи Максима. Усміхалась, тримала Данила за руку.

— Він… фотографував… — прошепотіла вона.

Ігор перевернув аркуш.

Ззаду був напис від руки:

"Ти залишила його на 3 хвилини."

Марина різко згадала.

Той день. Вона зайшла в магазин поруч. Данило стояв біля лавки. Максим бігав поруч.

Вона тоді подумала — нічого страшного.

Артем тихо сказав:

— Він давно за вами слідкував.

Марина відчула провину, яка накрила хвилею.

— Я ж була поруч… лише на хвилину…

Ігор поклав руку їй на плече.

— Це не твоя вина.

Але вона майже не слухала.

Телефон знову.

"Я бачу все."

Максим тихо сказав:

— Він нас фоткав?

Марина швидко сховала фото.

— Ні… все добре.

Але Данило вже почав плакати.

— Він знову прийде…

Марина обняла його.

— Ні. Ми тут. Ми разом.

Артем підійшов до дверей.

— Я спущусь до поліції.

Ігор кивнув.

— Я з тобою.

Марина залишилась з дітьми. Вона дивилась на фото, яке лежало на столі, і розуміла — це не випадковість. Це хтось, хто спостерігав довго. Дуже довго.

І в цей момент телефон знову засвітився.

Нове повідомлення.

"Я був ближче, ніж ти думаєш."

А через секунду ще одне.

"Я заходив у ваш під’їзд."