Глава 93. Після слів

       Марина дивилась на повідомлення і відчувала, як усе всередині знову стискається.

             Здавалося, що вони тільки-но вирвались — і знову хтось тягне назад у той самий страх.

— Він написав? — тихо спитав Ігор.

Вона мовчки показала екран.

Артем прочитав і похитав головою.

— Це вже не випадковість.

Максим почав нервувати.

— Мамо… хто це?

Марина одразу сховала телефон.

— Ніхто. Просто дурний жарт.

— Це не жарт, — тихо сказав Ігор.

Вона подивилась на нього. Він виглядав серйозно як ніколи.

У двері подзвонили. Всі здригнулись.

— Це поліція, — сказав Артем.

Ігор підійшов і відкрив. Двоє офіцерів зайшли в квартиру.

— Ми бачили бус. Він поїхав у напрямку траси. Патруль уже передав орієнтування.

— Це той самий? — запитала Марина.

— Номер частково співпадає з описом, який ви дали вчора.

Марина відчула, як всередині холоне.

— Тобто… це не випадково…

— Швидше за все — ні.

Офіцер дістав блокнот.

— Покажіть повідомлення.

Вона передала телефон. Він уважно прочитав.

— Ми передамо кібервідділу. Спробуємо визначити номер.

Артем спитав:

— Він може бути не один?

Поліцейський кивнув.

— Таке часто буває. Один виконує, інший допомагає.

Марина відчула, як ноги підкошуються. Вона сіла на стілець.

— Але ж того затримали…

— Затримали. Він зараз у відділку. Але поки що мовчить.

— Він щось казав про інших? — запитав Ігор.

— Ні. Але це не означає, що їх немає.

Данило тихо сказав:

— Він говорив по телефону… коли я був там…

Усі подивились на нього.

— Ти пам’ятаєш? — обережно спитала Марина.

— Він казав… "вона скоро приїде"…

Поліцейський швидко записав.

— Це важливо.

Максим тихо прошепотів:

— Мамо… я боюсь…

Марина обняла його.

— Все добре. Ми разом.

Офіцер сказав:

— Ми поставимо патруль біля будинку на якийсь час.

Марина видихнула.

— Дякую…

Коли поліція пішла, у квартирі стало тихо. Напруга нікуди не зникла.

Артем підійшов до вікна.

— Я залишусь тут.

Ігор подивився на нього.

— Я теж.

Марина вперше за довгий час відчула, що не одна. Двоє чоловіків, але зараз це було не про вибір.

Це було про захист.

Данило раптом сказав:

— Мамо…

— Що?

— Він знав моє ім’я… але я йому не казав…

Марина відчула, як серце різко стиснулось.

Ігор повільно повернувся.

— Значить… він дізнався від когось…

Артем тихо додав:

— Від когось, хто знає вас дуже добре…