Глава 88. Після того, як все закінчилось

        Швидка приїхала швидко. Лікар оглянув Данила прямо в машині. Марина сиділа поруч, тримаючи його на руках, ніби боялась відпустити навіть на секунду.

— Він просто наляканий, — сказав лікар. — Видимих травм немає. Але бажано показати дитячому психологу.

Марина кивнула, хоча майже не слухала. Вона дивилась на Данила. Він уже не плакав, лише тримався за її кофту.

— Мамо… ми додому?

— Так… зараз додому…

Максим сидів поруч із Ігорем на бордюрі. Він мовчав, але очі були червоні. Коли Марина підійшла, він одразу встав.

— Його не заберуть знову?

— Ні, — вона обняла його. — Все закінчилось.

Поліцейський підійшов ближче.

— Його затримали. Це добре. Але нам треба буде ще ваша заява. І пояснення.

Марина тихо відповіла:

— Я приїду завтра.

— Добре. І ще… він сказав, що стежив за вами кілька тижнів.

Марина відчула, як всередині все похололо.

— Як… стежив?

— Під’їзд. Двір. Магазин поруч. Він знав ваш розклад.

Ігор тихо вилаявся.

— Чорт…

Марина згадала дрібниці. Чоловік біля під’їзду. Білий бус. Вона не звертала уваги.

— Ми навіть не помітили… — прошепотіла вона.

— Таке буває, — відповів поліцейський. — Головне, що діти в порядку.

Вони поїхали додому разом. У квартирі було тихо. Та сама квартира, але тепер вона здавалась чужою. Марина включила світло у всіх кімнатах.

Данило одразу пішов до своїх іграшок. Наче хотів переконатися, що все на місці.

Максим сів на диван.

— Я не хочу сьогодні сам спати…

— Не будеш, — сказала Марина. — Ви обоє зі мною.

Ігор стояв біля вікна. Він виглядав виснаженим.

— Пробач… — тихо сказав він. — Я залишив його самого.

Марина повернулась.

— Зараз не про це.

— Ні. Це важливо.

Вона підійшла ближче.

— Він не через це зайшов. Він планував.

— Але якби я був вдома…

— Ігор.

Він замовк.

Вона тихо сказала:

— Головне — він тут.

Вони стояли поруч мовчки. Без сварок. Без напруги, яка була раніше. Просто втома.

Данило підійшов і обняв її за ноги.

— Мамо… ти не підеш?

— Ні.

— Нікуди?

— Нікуди.

Максим теж підійшов. Вони обоє притиснулись до неї.

Марина сіла на диван і притягнула їх до себе. Вперше за довгий час вона відчула, що їй не важливо нічого більше.

Просто щоб вони були поруч.

Ігор тихо сказав:

— Я залишусь сьогодні.

Вона кивнула.

— Так.

Ніч була тихою. Діти заснули поруч із нею. Данило тримав її руку навіть уві сні. Максим лежав ближче до краю дивану.

Марина не спала. Вона дивилась у темряву і прокручувала все, що сталося. Склад. Темрява. Голос Данила.

Вона раптом зрозуміла — сьогодні щось змінилось. Не тільки зовні.

Всередині.

Їй більше не хотілось хаосу. Виборів. Розривів.

Їй хотілось просто спокою.

І вона тихо прошепотіла в темряву:

— Все буде інакше.

Але вона ще не знала, що вранці буде ще одна несподіванка.

На кухонному столі лежав її телефон.

І на ньому загорівся новий пропущений.

Від Артема...