Глава 84. Порожня квартира

       Марина стояла, тримаючи аркуш. Вона дивилась на написані слова і не могла повірити.                                         Літери розпливалися перед очима.

                    — Марина… — тихо сказав Ігор. — Що там?

Вона не відповіла одразу. Просто простягнула йому листок.

Він прочитав.

Його обличчя стало блідим.

— Ні… — він похитав головою. — Ні, це… це чийсь жарт.

Марина прошепотіла:

— Данило…

Вона різко кинулась у кімнату ще раз. Заглянула під ліжко. В шафу. На балкон.

— Данило! — голос уже зривався.

Тиша.

Максим стояв у коридорі, наляканий.

— Мамо… де Даня?

Вона різко обернулась, але не знала що сказати.

— Він… він… мабуть вийшов у під’їзд.

Вона сама не вірила своїм словам.

Ігор вже вибіг на сходову клітку.

— Данило! — його голос лунав по під’їзду.

Марина вибігла слідом. Вони перевірили поверхом вище. Потім нижче. Порожньо.

— Може він сам вийшов… — нервово сказав Ігор.

— Він маленький… він боїться сам…

Марина вже ледве трималась.

— Камери! — різко сказав Ігор. — У нас є камери в під’їзді.

Вони швидко спустились до консьєржки. Але вночі її не було.

Марина тремтячими руками набрала поліцію.

— У мене… дитина… зникла… — голос зривався.

— Спокійно, — відповів оператор. — Скільки років дитині?

— Три…

— Коли ви його бачили востаннє?

— Годину… може більше… я не знаю…

— Ми відправляємо патруль.

Вона поклала слухавку. В голові шуміло.

Максим тихо запитав:

— Мамо… його забрали?

Вона різко притиснула його до себе.

— Ні… ні… все буде добре…

Але сама вже не вірила.

Ігор стояв біля дверей під’їзду.

— Подивись… — сказав він.

Марина підійшла.

На асфальті, прямо біля входу, були сліди шин. Свіжі. Наче машина стояла тут зовсім недавно.

Вона згадала слова Максима:

"Біла машина…"

Серце стиснулось.

— Це він… — прошепотіла вона.

Ігор провів рукою по обличчю.

— Чорт…

Поліцейська машина приїхала через кілька хвилин. Двоє офіцерів швидко піднялись.

— Хто телефонував?

— Я… — Марина ледве говорила.

— Покажіть квартиру.

Вони зайшли. Один офіцер взяв листок у рукавичках.

— Ви знаєте, хто це міг бути?

Марина похитала головою.

— Ні…

Ігор додав:

— Старший син казав, що якийсь чоловік кликав його до білої машини.

Поліцейський одразу насторожився.

— Це важливо. Ми перевіримо камери.

Він подивився на Марину.

— У вас є вороги? Конфлікти? Хтось погрожував?

Вона мовчала.

Потім згадала повідомлення.

Вона швидко показала телефон.

Офіцер прочитав.

Його обличчя стало серйозним.

— Це вже цілеспрямовано.

Марина відчула, як земля ніби зникає під ногами.

— Він… знайде його? — прошепотіла вона.

— Ми зробимо все можливе.

Але ці слова звучали дуже далеко.

Максим тихо сказав:

— Мамо… Даня плаче…

Марина заплющила очі.

І в цей момент телефон знову завібрував.

Той самий номер.

Нове повідомлення: