Глава 83. Про молодшого ніхто не подумав

                  Марина читала повідомлення і відчувала, як холод повільно піднімається по спині.          Пальці затремтіли. Ігор одразу помітив.

— Що там?

Вона мовчки показала екран.

Він прочитав. Його обличчя різко змінилось.

— Це вже не жарти…

Марина швидко озирнулась.

— Нам треба додому.

— Зараз?

— Так. Де Данило?

Ігор завмер.

— Він… вдома.

Марина відчула, як серце різко вдарило.

— Сам?!

— Я ж думав швидко прогуляємось… він спав… я включив мультики…

Вона вже бігла до виходу.

— Скільки часу він сам?!

— Годину… може трохи більше…

— Ігор!

Він теж занервував.

— Я закрив двері. Все нормально.

— А якщо ні?!

Вони вибігли на вулицю. Максим міцно тримав Марину за руку.

Таксі приїхало швидко. Вся дорога пройшла в напруженій тиші. Марина дивилась у вікно і відчувала, як думки стають все гіршими.

"Ви сьогодні були неуважні."

"Добре, що хлопчик розумний."

Хлопчик.

Який саме?

Максим був із Ігорем. Але Данило залишився вдома.

Вона різко повернулась до Ігоря.

— Ти точно нікого не бачив біля під’їзду?

— Ні.

— Дзвонив хтось?

— Ні.

Максим тихо сказав:

— Мамо…

— Що?

— Той дядько знав моє ім’я.

Марина перестала дихати.

— Що?

— Він сказав: "Максим, ходімо".

Ігор різко повернувся.

— Ти раніше цього не казав.

— Я забув…

Марина відчула, як всередині все похололо.

— Він знав твоє ім’я…

Таксі зупинилось біля будинку. Марина вискочила першою. Вона майже бігла до під’їзду. Руки тремтіли так, що ключ ледве встав у замок.

Двері відчинились.

В квартирі було тихо.

Занадто тихо.

— Данило! — крикнула вона.

Нема відповіді.

Вона швидко зайшла в кімнату.

Телевізор працював. Мультики йшли. Але диван був пустий.

Серце впало.

— Данило?!

Вона побігла на кухню. Нікого.

У ванну. Порожньо.

Ігор зайшов слідом.

— Він може в кімнаті…

— Його нема!

Максим притиснувся до дверей.

— Мамо…

Марина відчула, як паніка накриває повністю.

І тоді вона помітила.

Вхідні двері.

Вони були не до кінця закриті.

Ледь прочинені.

Ігор побліднів.

— Я… я точно їх закривав…

Марина повільно підійшла. Серце калатало.

На підлозі біля порога лежала машинка Данила.

Вона нахилилась, підняла її.

І тоді побачила ще дещо.

Аркуш паперу.

Складений навпіл.

Її руки затремтіли, коли вона відкрила його.

Там було написано друкованими літерами:

"Цього разу я забрав молодшого..."