Глава 80. Те, чого ніхто не очікував

Марина завмерла. Її рука ще була в руці Артема. Вони навіть не встигли відсторонитися. Час ніби зупинився.

Ігор стояв на порозі, тримаючи куртку в руці. Він явно не очікував побачити саме це. Його погляд спочатку ковзнув по їхніх руках, потім піднявся на обличчя Марини.

— Я… — він запнувся. — Я, мабуть, не вчасно.

Марина різко підвелась. Рука вислизнула з долоні Артема.

— Ігор… ти ж казав, що їдеш.

— Я їхав, — відповів він тихо. — Але… повернувся.

Тиша стала важкою.

Артем повільно випрямився. Його голос був спокійним, але напруженим.

— Привіт.

Ігор кивнув.

— Привіт.

Він зайшов у палату, закрив двері. Його рухи були повільними, обережними, ніби він боявся зробити щось зайве.

Марина відчула, як серце б’ється в горлі.

— Чому ти повернувся? — тихо запитала вона.

Ігор подивився на неї прямо.

— Бо зрозумів, що не хочу їхати, не сказавши все до кінця.

Він перевів погляд на Артема.

— І тепер бачу, що зробив правильно.

Марина зробила крок вперед.

— Ігор…

Він підняв руку.

— Не треба. Я не прийшов сваритися.

Це здивувало її.

— Тоді навіщо?

Він відповів чесно:

— Хотів подивитись тобі в очі. І зрозуміти.

Тиша.

Артем тихо сказав:

— Я можу вийти.

— Ні, — відповів Ігор. — Навпаки. Залишайся. Це ж і про тебе теж.

Марина відчула, як ситуація стає ще складнішою.

— Ігор… це не так, як виглядає.

Він ледь усміхнувся.

— Це завжди так кажуть.

Вона опустила очі.

— Ми просто говорили.

— І тримались за руки?

Марина не відповіла.

Ігор видихнув. Але без злості.

— Я не злюсь, Марина. Справді. Мені просто… боляче.

Його голос був тихим. Від цього ставало ще важче.

Артем заговорив:

— Я не хотів…

Ігор подивився на нього.

— Я знаю. Це не тільки ти. Це двоє людей.

Тиша.

— Я прийшов не вимагати вибору, — сказав Ігор. — Я прийшов сказати, що бачу правду.

Марина відчула, як сльози підступають.

— Я не хотіла тебе ранити…

— Але вже ранила.

Він сказав це м’яко. Без звинувачення.

— Я просто не хочу бути тим, хто тримається, коли тебе вже тягне в інший бік.

Вона мовчала.

Артем дивився на Ігоря уважно.

— Ти хороший чоловік, — сказав він тихо.

Ігор ледь усміхнувся.

— Не знаю. Але я точно не хочу боротись за людину, яка вже зробила вибір у серці.

Марина різко підняла очі.

— Я ще не зробила вибір.

Ігор подивився на неї довго.

— Тоді скажи чесно. Якби я зараз не зайшов… що було б?

Вона не змогла відповісти.

І ця тиша стала відповіддю.

Ігор повільно кивнув.

— Я зрозумів.

Він зробив крок назад.

— Я не буду влаштовувати сцен. Не буду кричати. Просто… дай мені трохи часу.

— Ти знову їдеш? — прошепотіла вона.

— Так. Але цього разу — справді.

Він подивився на неї востаннє.

— Я люблю тебе. Але я не хочу бути третім.

Ці слова повисли в повітрі.

Він розвернувся і пішов до дверей.

Марина зробила крок.

— Ігор, зачекай…

Він зупинився, але не обернувся.