Глава 66. Після вибору

      Двері зачинились тихо, але звук ніби ще довго стояв у квартирі. Марина продовжувала дивитись у коридор, хоча Артема вже не було. Вона відчувала дивну порожнечу. Наче щось різко обірвалось. Наче повітря стало іншим.

Ігор стояв поруч, але не поспішав говорити. Він ніби боявся зруйнувати цей момент. А може — боявся почути, що вона передумає.

Марина повільно повернулась і пройшла на кухню. Сіла. Провела руками по обличчю.

— Мені дивно, — тихо сказала вона.

Ігор сів навпроти.

— Чому?

— Я думала, стане легше.

— А стало?

Вона похитала головою.

— Ні.

Тиша.

— Це нормально, — сказав він тихо. — Ти зробила складний вибір.

Марина подивилась на нього.

— Я боюсь, що зробила його не серцем.

— А чим?

— Страхом.

Ігор не відповів одразу. Потім сказав:

— Страх іноді теж допомагає.

— А якщо він обманює?

Він мовчав.

У кімнаті прокинувся Максим. Почулись кроки. Він зайшов на кухню, сонний, з розпатланим волоссям.

— Мама… — він потер очі. — Артем пішов?

Марина здригнулась.

— Так.

— Чому?

Вона на секунду розгубилась.

— Він… зайнятий.

Максим подивився на неї уважно. Потім тихо сказав:

— Він мені подобався.

Марина відчула, як щось стислось у грудях.

— Я знаю.

Максим перевів погляд на Ігоря.

— А ти тепер будеш з нами?

Ігор обережно відповів:

— Якщо мама не проти.

Максим подумав. Потім кивнув.

— Добре.

І пішов назад у кімнату.

Марина довго мовчала. Потім тихо сказала:

— Дітям важко пояснювати такі речі.

— Я розумію.

— Вони швидше звикають… ніж ми думаємо.

Ігор подивився на неї.

— Ти шкодуєш?

Вона чесно відповіла:

— Я не знаю.

Тиша.

Телефон лежав на столі. Марина мимоволі глянула на нього. Він мовчав. І це чомусь зачепило сильніше, ніж повідомлення.

Вона звикла, що Артем пише. Запитує. Цікавиться. А зараз — нічого.

— Ти думаєш про нього, — тихо сказав Ігор.

Вона не заперечувала.

— Так.

Він кивнув.

— Це теж нормально.

Марина тихо видихнула.

— Я не хочу, щоб ти думав, що я вже все забула.

— Я так не думаю.

— Мені потрібен час.

— Я дам.

Тиша.

І саме в цей момент телефон завібрував.

Марина різко подивилась на екран.

Повідомлення від Артема.

Вона відкрила.

"Я доїхав. Не хвилюйся."

Тільки це.

Ні звинувачень. Ні питань.

Просто коротке повідомлення.

Марина відчула, як серце стислось ще сильніше.

Вона довго дивилась на екран. Потім написала:

"Добре."

І все.

Ігор бачив це. Але нічого не сказав.

Марина відклала телефон. Вона зрозуміла — все тільки починається. Бо зробити вибір — це одне. А жити з ним — зовсім інше.

І десь всередині залишилось відчуття, що історія з Артемом ще не закінчилась...