Глава 62. Людина з минулого

         Марина стояла у дверях, не рухаючись. Слова незнайомого чоловіка ніби зависли в повітрі.

— Про… який борг? — тихо запитала вона.

Чоловік подивився на Ігоря.

— Ти не сказав?

Ігор різко підвівся.

— Нам нема про що говорити. Йди.

Чоловік спокійно відповів:

— Є. І ти це знаєш.

Марина відчула, як всередині знову піднімається тривога.

— Ігор?

Він не дивився на неї.

— Це старе. Я все вирішив.

Чоловік усміхнувся без радості.

— Не все.

Тиша.

— Що ви хочете? — запитала Марина.

— Поговорити. Спокійно.

Ігор підійшов ближче до дверей.

— Не тут.

— Чому? Вона має знати.

Марина відчула холод.

— Що саме?

Чоловік зробив паузу.

— Ігор винен гроші. І термін уже пройшов.

— Я сказав — я закрив! — різко відповів Ігор.

— Частину.

Марина повільно обернулась до нього.

— Частину?

Ігор мовчав.

Це мовчання було гірше за будь-які слова.

— Скільки? — тихо запитала вона.

Він не відповідав.

Чоловік сказав прямо:

— Багато.

— Назвіть суму, — сказала Марина.

Ігор різко повернувся.

— Не треба.

— Назвіть.

Чоловік спокійно відповів:

— Десять тисяч.

Марина завмерла.

— Що?..

Ігор закрив очі.

— Я збирався закрити.

— Коли? — запитала вона.

Він мовчав.

— Ви тиснете на нього? — запитала Марина.

Чоловік похитав головою.

— Я просто нагадую. Час закінчується.

Ігор сказав тихо:

— Я знайду.

— Ти це казав місяць тому.

Марина відчула, як підкошуються ноги. Вона сперлась на стіну.

— Чому ти знову мовчав?

Ігор тихо відповів:

— Я не хотів тебе втягувати.

— Але вже втягнув.

Тиша.

Чоловік сказав:

— У нього є кілька днів.

— І що буде, якщо ні? — запитала Марина.

Він подивився на Ігоря.

— Він знає.

Марина перевела погляд на Ігоря.

— Що це означає?

Ігор напружено сказав:

— Нічого. Я вирішу.

Чоловік зробив крок назад.

— Я зайду ще.

Він подивився на Марину.

— Вибачте за візит.

І пішов.

Двері зачинились.

Марина повільно повернулась до Ігоря.

— Ти збрехав.

— Я не збрехав… я просто…

— Приховав.

Він мовчав.

— І скільки ще ти не сказав?

— Це все.

— Я не вірю.

Тиша.

Марина сіла. В голові все змішалось — Артем, сумніви, тепер це.

— Ігор… якщо знову щось станеться…

— Не станеться.

— Ти не можеш гарантувати.

Він тихо сказав:

— Я знайду гроші.

— Як?