Глава 61. Те, що Ігор приховував

    Після того, як двері зачинились за Артемом, у квартирі стало дивно тихо. Наче навіть годинник почав тикати голосніше. Марина стояла посеред коридору, ніби ще чекала, що він повернеться. Але ні. Тиша залишилась.

Ігор не рухався.

Він дивився на неї уважно. Занадто уважно.

— Ти тремтиш, — тихо сказав він.

Марина тільки зараз помітила, що справді стискає пальці. Вона повільно сіла на диван.

— Мені важко.

Ігор підійшов ближче. Сів навпроти.

— Я бачу.

Вона підняла на нього очі.

— Скажи чесно… ти думаєш, він знову піде?

Ігор довго мовчав. Потім відповів:

— Я думаю, він сам цього боїться.

— Це не відповідь.

— Це правда.

Марина відвела погляд.

— А ти?

— Що я?

— Ти б пішов?

Він відповів без паузи:

— Ні.

Тиша.

Але в його голосі було щось… Марина це відчула.

— Ти сказав занадто швидко.

Ігор усміхнувся краєм губ.

— Бо я вже колись пішов. І знаю, як це.

Марина насторожилась.

— Ти не просто пішов.

— Я знаю.

— Ти нас залишив.

Він кивнув.

— Так.

Тиша стала важкою.

Марина тихо сказала:

— Чому ти зараз такий впевнений?

Ігор відкинувся на спинку дивана. Провів рукою по обличчю.

— Бо я знаю, як це — втратити.

— Ти вже втрачав.

— Так.

Він подивився на неї.

— І вдруге я цього не хочу.

Марина відчула, що в його словах є щось ще.

— Ти щось не договорюєш.

Він мовчав.

— Ігор.

Він опустив погляд.

— Коли я пішов… це було не тільки через нас.

Марина напружилась.

— А через що?

Він довго мовчав. Потім тихо сказав:

— У мене тоді були проблеми.

— Які?

— Серйозні.

Марина відчула холод.

— Які саме?

Ігор важко видихнув.

— Я вліз у борги.

Вона завмерла.

— Що?

— Великі борги.

— Чому ти мені не сказав?

— Бо не хотів втягувати тебе.

Марина дивилась на нього, не кліпаючи.

— І ти вирішив просто піти?

— Я думав, так буде краще.

— Для кого?

Він мовчав.

Марина відчула, як всередині піднімається злість.

— Ти вирішив за мене.

— Я боявся.

— Чого?

— Що вас зачепить.

Тиша.

Марина тихо сказала:

— І що зараз?

Ігор відповів:

— Я все закрив.

— Точно?

— Так.

Вона дивилась на нього уважно.

— Чому ти говориш це зараз?

Він відповів чесно:

— Бо ти маєш знати, що я тоді пішов не тому, що не любив.

Марина відчула, як всередині все стислось.

— А тепер?

Він зробив паузу.

— Тепер я повернувся, бо зрозумів… що без вас нічого не має значення.

Тиша.