Глава 60. Ніч, яка все змінила

Ігор не пішов одразу. Він сидів тихо, поки Марина перекладала Данила у ліжечко. Максим уже заснув на дивані, обійнявши машинку. У квартирі стало тихо. Занадто тихо.

Марина повернулась на кухню.

Ігор дивився у вікно.

— Ти залишишся? — тихо запитала вона.

Він обернувся.

— Якщо ти не проти.

Вона на секунду задумалась. Раніше вона б одразу сказала "ні". Але зараз… вона не хотіла бути сама.

— Залишайся.

Ігор кивнув.

Вони сиділи мовчки. Кожен думав про своє.

— Ти боїшся його втратити, — сказав Ігор.

Марина чесно відповіла:

— Так.

— А мене?

Вона довго мовчала.

— Я боюсь втратити те, що між нами було.

Ігор усміхнувся сумно.

— Було…

— Ігор…

— Я розумію.

Тиша.

Марина встала, налила води. Її руки трохи тремтіли.

— Я заплуталась.

— Я бачу.

— І не хочу зробити помилку.

Він тихо сказав:

— Помилка — це обрати страх.

Вона подивилась на нього.

— А якщо помилка — обрати не того?

Він відповів:

— Це ти відчуєш.

Марина опустилась на стілець.

— А якщо я нікого не оберу?

Ігор зробив паузу.

— Тоді можеш втратити обох.

Ці слова зависли в повітрі.

Телефон знову завібрував. Марина глянула. Повідомлення від Артема:

"Я біля будинку."

Вона різко підняла голову.

— Він тут.

Ігор напружився.

— Що?

Марина прочитала ще раз.

"Можна піднятись? На хвилину."

Серце забилось швидше.

— Ти відповіси? — тихо запитав Ігор.

Марина не знала. Все всередині змішалось. Але пальці самі написали:

"Піднімайся."

Ігор нічого не сказав. Він лише стиснув щелепу.

Через хвилину — дзвінок у двері.

Марина відкрила.

Артем стояв у під’їзді. Без куртки, ніби поспішав. Очі напружені.

— Пробач. Я не зміг поїхати.

Вона відійшла.

— Заходь.

Він зайшов і одразу побачив Ігоря.

Повітря стало важким.

— Я швидко, — сказав Артем.

Марина мовчала.

Він підійшов ближче.

— Я хочу сказати тільки одне.

Ігор склав руки.

— Кажи.

Артем дивився тільки на Марину.

— Я боюсь. Так. Але я не піду. Якщо ти дозволиш — я залишусь. І буду поруч. Без пауз. Без зникань.

Марина відчула, як серце стискається.

— Ти впевнений?

— Ні. Але я готовий боротися.

Ігор різко сказав:

— Красиво звучить.

Артем не реагував.

— Я не хочу, щоб ти обирала зараз. Але я хочу, щоб ти знала — я не граюсь.

Тиша.

Марина відчула, що ще трохи — і вона не витримає.

— Чому ти прийшов?

Він відповів чесно:

— Бо відчув, що можу втратити тебе сьогодні.

Ігор тихо сказав:

— Ти вже її втрачаєш.

Артем перевів на нього погляд.

— Це їй вирішувати.

Тиша.

Марина дивилась на них обох. Один — її минуле. Надійне. Знайоме. Другий — нове. Невідоме. Але дуже сильне.