Глава 59. Розмова, після якої вже нічого не так

На кухні стало тихо. Дуже тихо. Було чути, як у кімнаті Максим щось пояснює Данилу, як грюкають машинки об підлогу. Звичайний вечір. Але тут, на кухні, повітря було напружене.

Марина дивилась на Артема.

— Ти розумієш, чому мені тепер складно?

Він кивнув.

— Розумію.

— Чому ти не сказав одразу?

— Бо не хотів, щоб ти думала, що я тягну за собою минуле.

Марина тихо відповіла:

— Але ти його тягнеш.

Він опустив погляд.

— Можливо.

Ігор сперся на стіну, склав руки.

— А ти впевнений, що цього разу не зробиш так само?

Артем відповів спокійно:

— Ні. Не впевнений.

Ця чесність вдарила сильніше за будь-які слова.

Марина різко підняла голову.

— Тобто ти допускаєш, що можеш просто піти?

Він подивився на неї.

— Я допускаю, що можу злякатись.

— І що тоді?

— Я не знаю.

Тиша.

Марина відчула, як всередині піднімається страх. Вона тільки почала дозволяти собі довіряти. І тепер знову все хиталось.

— А я? — тихо сказала вона. — Я маю ризикувати?

Він зробив крок ближче.

— Я не прошу тебе ризикувати.

Ігор тихо засміявся.

— Серйозно? А що ти тоді робиш?

Артем не реагував на нього. Він дивився тільки на Марину.

— Я просто хочу бути поруч.

— Але ти сам кажеш, що можеш піти.

Він відповів чесно:

— Кожен може піти.

Ігор різко сказав:

— Але не кожен це планує.

Марина провела рукою по волоссю. Вона відчула, що починає втрачати опору.

— Я не хочу знову будувати і боятись.

Він тихо відповів:

— Я теж.

Тиша.

В цей момент Данило заплакав. Максим почав його заспокоювати. Марина автоматично вийшла з кухні, взяла молодшого на руки. Він одразу притулився до неї.

Вона заколисувала його, але думки були зовсім в іншому місці.

Артем стояв у дверях і дивився на неї. Потім тихо сказав:

— Я не хочу, щоб ти зараз вирішувала.

Марина підняла погляд.

— А коли?

— Коли відчуєш.

Ігор підійшов ближче.

— Вона вже відчуває. Просто боїться.

Марина різко сказала:

— Ігор, досить.

Він замовк.

Артем тихо сказав:

— Я піду.

Вона здригнулась.

— Чому?

— Бо зараз я тільки ускладнюю.

Максим почув це.

— Ти вже йдеш?

Артем присів перед ним.

— Так. Але я ще прийду.

— Обіцяєш?

Він на секунду завис. Потім відповів:

— Так.

Марина помітила цю паузу.

І це знову вдарило.

Артем піднявся. Подивився на Марину.

— Напиши мені.

Вона мовчки кивнула.

Він вийшов.

Двері зачинились.

Ігор залишився. Він дивився на неї уважно.

— Ти бачиш?

Марина тихо сказала:

— Що?

— Він сам не впевнений.

Вона сіла на диван. Данило вже заснув у неї на руках.

— А ти впевнений? — тихо запитала вона.

Ігор відповів без паузи:

— У тобі — так.