Глава 55. Ранок, який уже неможливо пояснити

               Марина різко підвелась. Серце калатало так сильно, що вона боялась — його почують.

Замок клацнув ще раз.

Двері повільно відчинились.

— Марина? — тихо почувся голос Ігоря.

Артем різко прокинувся. Він одразу зрозумів ситуацію. Вони зустрілись поглядами — в обох було одне й те саме: пізно.

Кроки в коридорі.

Марина вийшла з кімнати, намагаючись виглядати спокійно.

— Ігор… ти чого так рано?

Він зупинився. Подивився на неї уважно. Потім перевів погляд у сторону кімнати.

— Я хотів забрати Максима раніше. У мене вихідний.

Він зробив ще крок.

І в цей момент з кімнати вийшов Артем.

Тиша.

Повна.

Ніхто не рухався.

Ігор завмер. Його погляд став холодним, різким.

— Зрозуміло, — сказав він тихо.

Марина відчула, як всередині все падає.

— Ігор… це не…

— Не треба, — перебив він.

Артем стояв спокійно. Але в очах була напруга.

— Я вже йду, — сказав він.

Ігор гірко усміхнувся.

— Та ні. Чого ж. Ти ж уже тут.

Марина відчула, що зараз все вибухне.

— Давай без скандалу…

Ігор перевів погляд на неї.

— Без скандалу?

Він тихо засміявся. Але це був холодний сміх.

— Ти серйозно?

Марина не знала, що сказати.

— Ти казала, що думаєш, — продовжив він. — Що тобі потрібен час.

Вона тихо відповіла:

— Так…

— А він ночує у тебе.

Тиша.

Артем сказав рівно:

— Я сам вирішив залишитись.

Ігор різко подивився на нього.

— Я тебе не питав.

Марина зробила крок вперед.

— Ігор, досить.

Він повернувся до неї.

— Ти вже вибрала?

Питання прозвучало прямо.

Вона мовчала.

— Бо для мене це виглядає саме так.

Марина тихо сказала:

— Все складніше…

— Ні, Марина. Все дуже просто.

Тиша.

І саме в цей момент з кімнати почувся голос Максима:

— Мама?

Він вибіг сонний. Зупинився.

Подивився на Ігоря.

— Тато!

Потім побачив Артема.

Його погляд став розгубленим.

— Ви… всі тут?

Ніхто не відповів.

Максим відчув напругу.

— Щось сталося?

Марина швидко підійшла до нього.

— Ні, зайчику…

Але він дивився на дорослих.

Ігор тихо сказав:

— Я заберу його сьогодні.

Марина здригнулась.

— Що?

— На весь день.

Максим зрадів.

— Круто!

Але Марина відчула, що це не просто поїздка.

Ігор одягав куртку Максиму мовчки. Потім нахилився до нього.

— Поїхали?

— Поїхали!

Вони пішли до дверей.

Перед тим як вийти, Ігор подивився на Марину.

— Нам треба поговорити. Серйозно.

Вона кивнула.

Двері зачинились.

Тиша.

Марина стояла, не рухаючись.

Артем тихо сказав:

— Пробач.