Глава 47. Те, чого вона не очікувала

Коли двері зачинились, Марина ще кілька секунд стояла в коридорі. Було тихо. З кімнати доносився звук мультика, Максим сміявся, Данило спав. Все виглядало звично.

Але всередині було відчуття, ніби щось зрушилось.

Вона взяла телефон.

Повідомлення від Артема вже було.

"Я не хотів залишатися. Йому і так складно."

Марина швидко відповіла:

"Тобі теж складно."

Кілька секунд — і нове повідомлення.

"Так. Але я не хочу, щоб ти відчувала себе між нами."

Марина довго дивилась на ці слова. Вона саме так і відчувала — ніби її повільно тягнуть у різні боки.

Вона написала: "Я вже між."

Відповідь прийшла не одразу.

"Я приїду ввечері. Якщо ти хочеш."

Вона видихнула.

"Хочу."

Вечір настав швидше, ніж вона думала. Діти повечеряли, Максим дивився мультики, Данило вже починав терти очі.

Марина весь час ловила себе на думці, що прислухається до кожного звуку в під’їзді.

Близько восьмої подзвонили.

Вона відкрила двері — Артем.

Він виглядав трохи напруженим, але коли побачив її — погляд став м’якшим.

— Можна?

— Заходь.

Він зайшов тихо. Максим одразу помітив.

— Артем прийшов!

Він підбіг, обійняв його. Це сталося так природно, що Марина навіть завмерла на секунду.

Артем теж трохи розгубився, але обережно обійняв у відповідь.

— Привіт.

— Ми мультик дивимось!

— Бачу.

Данило потягнувся до нього. Артем взяв малого на руки. І ця сцена виглядала настільки домашньою, що Марина раптом відчула тепло… і одночасно тривогу.

— Він засинає, — сказала вона.

— Я покладу.

Він пішов у кімнату. Марина дивилась йому вслід. Все виглядало так, ніби він тут давно живе.

І саме в цей момент знову подзвонили.

Марина завмерла.

Серце різко прискорилось.

Вона вже знала, хто це.

Вона відкрила.

Ігор.

— Я ненадовго, — сказав він.

Вона навіть не встигла нічого відповісти.

Він зайшов — і одразу побачив Артема, який виходив з кімнати після того, як поклав Данила.

Цього разу ніхто не був готовий.

Тиша стала різкою.

— Знову ти, — сказав Ігор тихо.

— Так, — відповів Артем.

Марина відчула, що зараз усе може піти зовсім не туди.

— Ігор, давай без цього…

Він не відвів погляду від Артема.

— Я ж казав, що буду приходити.

Артем відповів спокійно:

— І я теж.

Це прозвучало тихо, але дуже прямо.

Максим визирнув з кімнати.

— Тато!

Він підбіг до Ігоря.

Напруга трохи спала, але тільки зовні.

Ігор присів.

— Привіт.

— Ти знову прийшов!

— Так.

Максим потягнув його за руку.

— Ходи мультик дивитись.

— Зараз.

Він підвівся.

— Я хотів поговорити.

Марина відчула холод всередині.

— Зараз?

— Так.

Він подивився на Артема.

— Втрьох.

Артем трохи напружився.

— Може не зараз?

— Саме зараз.

Марина зрозуміла — він не відступить.

Вони зайшли на кухню.

Тиша.

Ігор перший заговорив.