Глава 46. Несподіване повернення

                    У коридорі стало тісно. Не фізично — емоційно. Повітря ніби різко охололо.

Максим ще не відчував напруги. Він радісно знімав куртку.

— Ми були на гойдалці! І Данило сміявся! І ще тато купив печиво!

Ігор повільно поставив Данила на підлогу. Малий одразу потупцював до Марини.

— Мама!

Вона автоматично взяла його на руки, але погляд її залишався на Ігореві. Той дивився на Артема. Спокійно. Але дуже уважно.

— Я думав, ти на роботі, — сказав Ігор рівним голосом.

Артем відповів так само спокійно:

— Я зайшов ненадовго.

Марина відчула, як серце почало битися швидше. Вона одразу зрозуміла — зараз важливо не допустити різкості.

— Вони повернулись раніше, — сказала вона тихо.

— Бачу, — відповів Ігор.

Максим підбіг до Артема.

— Ми гуляли!

— Бачу, — усміхнувся Артем. — Сподобалось?

— Так! Тато мене підкидав!

Це слово прозвучало голосно. "Тато". Ігор мимоволі перевів погляд на Артема, ніби перевіряючи його реакцію.

Артем не змінився. Але Марина бачила — він напружився.

Данило потягнувся до Артема.

— Та-та…

Він часто так називав його останнім часом. Не зовсім "тато", але дуже близько.

Ігор це теж почув.

Кілька секунд ніхто не говорив.

Потім Ігор тихо сказав:

— Ви давно тут?

— Ні, — відповів Артем.

Марина додала:

— Він зайшов, щоб спитати як усе.

Ігор кивнув.

— Зрозуміло.

Максим вже біг у кімнату з печивом.

— Я буду мультик дивитись!

Напруга трохи розчинилась, але не зникла.

Ігор зняв куртку повільніше, ніж потрібно. Наче не поспішав іти. І це було найскладніше.

— Я посиджу трохи, — сказав він.

Марина відчула, як всередині щось стислось.

— Добре…

Артем мовчав.

Вони всі зайшли на кухню. Данило сидів у Марини на руках. Він втомився і вже притулявся до неї.

Ігор сів навпроти Артема.

Тиша.

— Ти часто приходиш? — запитав він прямо.

Марина хотіла щось сказати, але Артем відповів сам:

— Коли потрібно.

— Кому?

— Марині.

Ігор ледь посміхнувся.

— І дітям?

— І дітям.

Пауза.

— Вони до тебе звикають.

— Я теж до них.

Ця розмова була спокійною, але кожне слово звучало як перевірка.

Марина відчувала це фізично. Вона навіть почала погойдувати Данила, щоб заспокоїти себе.

Ігор подивився на малого.

— Він уже тягнеться до тебе.

Артем відповів тихо:

— Я з ними багато часу проводжу.

— Я бачу.

Тиша знову стала густою.

Марина не витримала:

— Ви обоє зараз поводитесь, ніби я вас на переговори посадила.

Ігор ледь усміхнувся.

— Можливо.

Артем теж видихнув.

— Просто ситуація незвична.

Ігор кивнув.

— Для всіх.

Максим забіг на кухню.

— Тато, ти підеш?

Ігор подивився на нього.

— Скоро.

— Не йди ще.

Марина побачила, як Ігор м’яко посміхнувся.

— Я ще трохи побуду.

Артем відвів погляд. Він нічого не сказав, але Марина відчула, що йому стало складніше.

Данило заснув на її плечі.