Глава 23. Після поцілунку

Вони ще кілька секунд стояли мовчки.

Марина відчувала, як серце б’ється занадто швидко. Наче вона щойно пробігла довгу дистанцію. Вона боялася зробити будь-який рух, щоб не зруйнувати момент.

Артем теж не рухався.

— Я… не планував, — тихо сказав він.

Марина ледь усміхнулась.

— Я теж.

Тиша.

Він обережно відпустив її руку, ніби боявся, що вона відразу відійде. Але вона не відійшла.

— Мені треба піти, — прошепотів він.

Цього разу це звучало не як втеча. А як обережність.

Марина кивнула.

Він зробив крок назад. Потім ще один. Але не відводив погляду.

— На добраніч, Марина.

— На добраніч…

Він вийшов.

Двері тихо зачинились.

Марина залишилась у коридорі. Вона торкнулась губ пальцями. Наче перевіряла — це справді було.

Вона підійшла до стіни.

І майже одразу —

Тук.

Вона тихо засміялась.

Раз.

З іншого боку — два.

— Тепер це дивно… — прошепотіла вона.

Один стук.

Наче "так".

Вона сіла на підлогу.

— Ми все зіпсували? — тихо запитала вона.

Тиша.

Потім — один впевнений стук.

"Ні".

Марина заплющила очі.

— Мені не страшно… — сказала вона.

І через секунду — два тихих стуки.

Наче "мені теж".

Вранці все було інакше.

Марина прокинулась від світла. Данило сопів поруч. Максим уже сидів на підлозі з машинками.

— Він приходив? — одразу запитав він.

Марина здивувалась.

— Чому ти так думаєш?

— Ти усміхаєшся.

Вона не змогла стримати сміх.

— Можливо.

У двері подзвонили.

Марина здригнулась.

Вона відкрила.

Артем стояв із двома стаканами кави.

Він виглядав трохи невпевнено. Але очі були теплі.

— Доброго ранку, — тихо сказав він.

Марина відійшла, впускаючи його.

— Доброго.

Він зайшов, поставив каву на стіл.

Максим одразу підбіг.

— Ти залишився!

Артем усміхнувся.

— Залишився.

Максим задоволено кивнув і побіг назад.

Марина і Артем залишились поруч.

Тиша стала трохи ніяковою.

— Про вчора… — почав він.

— Не треба, — тихо сказала вона.

Він подивився на неї.

— Ти шкодуєш?

Вона похитала головою.

— Ні.

Він видихнув.

І вперше за весь час зробив щось сам.

Він обережно торкнувся її пальців. Ледь помітно.

Але цього вистачило.

І цього разу вона сама не відпустила його руку...