Глава 13. Крізь стіну

Вечір опустився тихо.

Марина довго вкладала дітей спати. Данило крутився, шукав ведмедика, потім притиснувся до мами і заснув. Максим ще якийсь час лежав із відкритими очима.

— Мамо…
— Що?
— Йому дуже сумно, правда?

Марина не одразу зрозуміла, про кого він.

— Артему.

Вона повільно кивнула.

— Так.

Максим помовчав.

— Тоді треба бути тихішими… щоб він не засмучувався.

Марина ледь усміхнулась і погладила його по волоссю.

— Спи.

Коли діти заснули, квартира занурилась у тишу. Марина не вмикала світло — лише маленьку лампу на кухні. Вона сіла за стіл, але не читала, не дивилась у телефон.

Вона слухала.

Стіна.

Звідти довго нічого не було чути.

Потім — кроки.

Повільні. Важкі.

Наче він ходив із кімнати в кімнату.

Марина сама не помітила, як підійшла ближче. Провела долонею по стіні.

Кроки зупинились.

Вона завмерла.

Кілька секунд — тиша.

І раптом… дуже тихий звук. Наче щось поставили на стіл. Потім ще один.

А потім — музика.

Ледь чутна. Приглушена. Сумна.

Марина прислухалась. Вона не знала цієї мелодії, але в ній було щось болісно спокійне. Наче хтось намагався заглушити думки.

Вона сперлась лобом об стіну.

— Ви не спите… — прошепотіла вона.

Музика раптом стихла.

Тиша.

Потім — один тихий стук.

Тук.

Марина усміхнулась. І відповіла.

Раз.

З іншого боку — два стуки.

Вона обережно постукала ще раз.

Це було дивно. Двоє дорослих людей, які розмовляють через стіну, як діти. Але це працювало.

Вона сіла просто на підлогу біля стіни.

І за нею — теж стало тихо. Наче він теж сів.

Марина не знала чому, але сказала:

— Він сьогодні засміявся…

Тиша.

— Данило… — додала вона.

З іншого боку — тихий стук.

Вона заплющила очі.

— Максим сказав, що ви хороший.

Тиша затягнулась довше.

Потім — один дуже тихий стук.

Марина відчула, як у грудях стало тепліше.

Вона сиділа так довго. Просто мовчки. Притулившись до холодної стіни, яка вже не здавалася холодною.

І раптом почула інший звук.

Не стукіт.

Не кроки.

Тихий подих.

Наче він теж сидів дуже близько.

І вперше Марина подумала, що між ними вже не просто стіна.

А щось набагато тонше.