Глава 1 . Дзеркало, яке мовчить удень

Удень це було найзвичайнішк дзеркало.

Воно висіло на стіні й робили лише одне - відображало Аню . Її очі, трохи розкуйовджене волосся , кімнату за спиною.

Ні тріщин , ні сяйва , ні дивних тіней . Просто скло . 

Аня дивилася в нього й іноді думала , що це навіть трохи нудно. 

Звичайні дзеркала ніколи не показують нічого нового.

Але вона знала.

Не тому , що хтось сказав.

І не тому, що прочитала в книжці.

Вона просто відчувала - як відчувають вітер перед дощем.

Удень дзеркало мовчить .

Воно не відповідає на погляди .

Не тремтить .

Не кличе .

Зате вночі все змінилося.

Коли дім засинав , коли годинник починав цокати надто голосно , а темрява робила кути кімнати глибшими , дзеркало ставало іншим . 

Воно більше не відображало просто Аню . 

У нього з ' явилася глибина - наче за склом було не відображення, а простір . 

І саме тоді , лише вночі, Аня могла побачити знайомі силуети.

Яна махала їй рукою й сміялася. 

Інша Аня - трохи світліша , трохи сміливіша - стояла поруч.

    - Тільки тихо , - ніби шепотіло дзеркало.

    - Це секрет. 

Бо портал мав правило .

Якщо розповісти комусь - дзеркало залишається дзеркалом назавжди . 

Аня ще не торкалась скла . 

Ще не зробила крок.

Бо кожна магія починається не з входу, а з вибору.

І дзеркало чекало.

У темряві кімнати тепер з ' явилися відблиски інших світів- мерехтіння ліхтарів, тіні дерев, невидимий шум сміху.

Аня відчула, як серце б' ється швидше : не від страху , а від очікування.

    - Я готова, - шепотіла вона сама собі, - якщо ти мене впустиш.

І дзеркало блиснуло легким срібним сяйвом, неначе погоджуючись. 

Продовження завтра ввечері.