Черешня

Якось приніс дід Василь саджанці жовтої черешні, багато років тому. Один лише прижився, під забором. Але як  вродила черешня, воно того було варте - ягоди великі, смачні. Як родило більше, то і сусідів пригощали, коли ще можна було дістати з дерева.

З часом черешня вимахала великою, обривати її вже не було так легко, як раніше, навіть якщо здоров’я дозволяло, а якщо ні, то взагалі ніяк. Та якби це тільки воно, так почали налітати ще на черешню зграї шпаків. Оббирати почали зверху, де дістати ні черешню, ні шпаків аж ніяк не можна було вже.

Ходила було баба лякала, сварилась на них, била в каструлі – особливо не рятувало. Шпаки швидко призвичаюлись і переставали лякатися. Купили гучномовець – з перемінним успіхом. Дід якось бахнув з рушниці у повітря, суто для профілактики, то шпаків довго не було чутно. Аж якось одного ранку почула баба тріск на дереві і як косточки сипляться зверху.  

  --От я вам зараз, півні різані, - вхопила баба  здорову каструлю і черпака. Вискочила зненацька під деревом і як врізала по імпровізованому барабану волаючи щосили. Не очікуючи такого підступного маневру, зверху пролунав переляканий зойк та почувся сильній тріск і за секунду чиєсь чималеньке, в джинсах тіло, чепляючись за гілки, гепнулось з дерева прямо під ноги.

На бабин крик прибіг дід, покликали ще сусідів та допомогли піднятися дядькові з дерева. Піти він вже сам не пішов - поїхав машиною в лікарню, гіпс накладать на ногу. Але це був мабуть вже не перший випадок, коли люди крадькома почали залазити на чималеньку черешню без дозволу, ще і ризикуючи своїм здоров’ям.

  --Заходьте через хвіртку, рвіть як дістаєте, - казали баба з дідом. – і собі нарвете і нам відсипите трохи. – та хто ж їх слухав. Чомусь незнайомим добродіям хотілось саме вночі влізти на дерево. Чи то воровська романтика вабила небезпекою, бо дід все ж таки мав рушницю, чи то ніхто не знав де вхід, чи боялись собаку, тож люди продовжували лазити на черешню через забор по гілкам на самий верх. Ще і діти почали стрибати по дереву так само, як нікого не було вдома. Хто один, хто ватагою, замість шпаків. Крім того, з черешні добре було злазити і гуляти по покриттю хати, то ж поламаний шифер прийшлось міняти, а інколи і декілька разів на літо латать діри на криші. Одного разу невідомий хлопчина вже і на яблуню було заліз.

Тут вже і баба не витримала, взялась за лозину і почала ганяти хуліганів, і час від часу діставала когось по заду. Так і проходило літо, аж поки якийсь хлопчина не підслизнувшись на гілці одного разу не зачепився там штанами. Так він і висів декілька годин, допоки не приїхали рятувальники і не зняли його.

 --Добре що зачепився, - сказала тоді баба. Але ж кожен раз так таланити не буде. І тут вона мала рацію.

 -- Що ж робити? – запитав дід, так всі і будуть лазити поки щось не станеться?

Баба лише розвела руками. Наступного ранку дід нагострив сокиру та зрубав улюблену черешню.