Переляк

Дід Григор був не дуже балакучою людиною, та після двох- трьох чарок якась його дивна риса, чи то такий в нього був талант, що при нормальних умовах мирно спав би днями, просинався. Дід звісно клявся, що ніколи не брехав, та дітлахи давно помітили, що на підпитку, він починав розказувати чудернацьки історії зі свого довгого життя.

Цього літнього вечора посиденьки затягнулись допізна на лавці навколо діда Григора. Повмикались на стовбах ліхтарі. Вже батьки почали гукати дітей по домівках.

  -Ніч вже на дворі, гайда – гукали то з одного двору, то з іншого.

Але оповідь, про те як одного разу, ще замолоду діда Григора викрали іншопланетянє у лісі, але він втік від них, прикинувшись опудалом, завжди викликала у довірливих дітей бурю емоції, бо кожен раз оповідалась з новими деталями. На риболовлі з дядьками постарше він розказував схожі історії зі свого життя, але там правда чомусь головними діючими особами були русалки, від яких дід начебто втік до баби, хоча лоскотки не боявся.

   -  І оце стою я, і руки в мене трусяться від страху..-– нагоняючи на дітей жах, розказує дід, -- а воно насувається на мене у ластах і дивиться всіма восьмома своїми зеленими очима, - викатує очі дід, імітуючи іншопланетне чудисько в ластах. І продовжує пошепки, - віддай мені своє ..

  - Ааа-а-а-а!!! - зненацька лунає протяжний крик десь поблизу. Нажахані і до цього дітлахи підстрибують хто куди від переляку.

  - Аааа.. ру—ка-а-а-а, - кричить дитячий голос вдруге вже ближче. Ніхто нічого не розуміє, всі дивляться один на одного.. Аж тут за секунду вибігає захеканий Івасик і нічого небачачи зиркає очима на всіх. Тут вже дід Григор бере ситуацію у свої руки

 - Що сталось? Чого репетуєш на ніч? Показився? А ну, заспокойся..

-  Рука.. там рука висить.. – задихається Івасик

- Де висить? - не зрозумів дід

- На фермі..  в дверях, на проволоці висить в проході

- Та не розказуй. Я був там сьогодні ввечорі, - каже дід Григор, - дурниці верзеш..

- Та чого б я тоді так верещав? – вже ображено питає Івасик

- Перелякався? Чи що? - посміхнувся дід

- Авжеж.. Йшов на ферму. Трохи вже темніло. Думав глянуть на нових коней, або на поросят, аж тут оце,- розповідає Івасик.

- Так, шановні, - звертаючись до всіх, каже дід, - Всі по домам. Якийсь дурень набив рукавичку половою і почепив, щоб менше по фермі лазили. А ти репетуєш оце, - це вже до Івасика.

Вдома Івасик переповів ще бабі теж саме, але і та відмахнулась від нього.

 – Ну яка там рука? Ну дійсно! Хтось звісно міг рукавичку підвісити! - все це не переконало Івасика і врешті- решт прийшлось брати діда і разом йти на ферму серед ночі шукати ту кляту руку.

Вернулись за пів години. Івасик був засмучений, бо ніякої руки не звісно знайшли.

 -Ти зрозумій, - каже дід, - інколи ти бачиш і віриш, що ти бачиш, хоча насправді нічого не бачиш. Бо нічого нема. Це галюцінація, чи то оце навіювання.

 - Це як в тебе іншопланетянами? - питає Івасик

 - Ні! - насупився дід, - це інше.