Космічна одісея

Ера приватних космічних польотів не оминула і Івасикове село. Зранку, наступного дня після чергового запуску пілотованого корабля NASA Грицько, шибайголова з 2 класу, по секрету повідомив Івасику, що потужна місцева організація набирає команду космонавтів, але тссс... нікому ані слова. Бажаючих багато а місць вже немає на всіх. По старій дружбі звісно він пообіцяв домовитись з керівником польотів і включити Івасика в команду.

    -- Завтра о 5.00 ранку, біля малого ставка, - прошепотів він і додав. – приготуйся до серйозної співбесіди.

Від хвилювання і очікування здійснення своєї мрії Івасик не міг заснуть всю ніч. Готуючись до співбесіди, перечитував фантастичні оповідання про інопланетян, але в рівно о 5.00 був за місцем призначення. Зустріли його Грицько і ще якийсь довгий хлопець з підбитим оком і перебинтованою головою.

  -- Керівник польотів, Степан- назвався він. І додав—за сумісництвом генеральний конструктор. Сідай, на центрифугу – і показав рукою табуретку з прив’язанною за ножку довгою мотузкою. - Чи одразу в корабель? Як доречі звати?

  -- Івасик!

  -- Читав щось космос? Про пілотовані польоти?

  -- Га?  Ще ні. Тобто читав, - згадав Івасик про інопланетян, - але....

  -- Це нормально, - бадьоро відповів довгань, - навчимо. Вітаю в команді, - його очі загорілись, -ти той хто нам потрібен! Ти будеш перший космонавт! Стрибай у корабель!

Він махнув в сторону бесформеної купи коробок, прикручених скотчем до велосипеда. У Івасика обертом пішла голова від думки побувати у космосі першим за усіх.

  -- А для чого педалі у космічному кораблі? – лиш встиг запитать Івасик

  -- Це перший, тестовий прототип, відлік пішов,- скомандував керівник польотів

  -- 10, 9, 8.. заверещав Грицько і намагаючись перекричати сирену, яку імітував довгань дуючи щосили у свисток, вказуючи на передстартову готовність , - 2, 1, Пуууск!

Івасик натиснув на педалі і прототип космічного корабля зі скрипом рушив по ухабам із гори до низу.

  -- 5 секунд, польот нормальний,- бадьоро гукнув Івасик, майже перед самим падінням

Скрип перейшов у скрежет і за секунду закінчився страшним гучним грохотом. Все перемішалось перед очима. Небо стало на мить землею, а земля стрибнула догори. Щось тріснуло і настала тиша.

  -- Вакуум? - подумав Івасик, випльовуючи пісок з рота

Але тут зверху з’явилась радісна рожа Грицька:

  -- Вітаю на землі! – захихотів він.

  -- Знов аварія під час приземлення, - почув Івасик голос керівника польотів і за сумісництвом генерального конструктора, -- Давай ще раз!

 -- Треба трохи перепочити,- ледве відповів Івасик, може схожу додому, відлежусь.

Грицько і довгань витягнули Івасика з під коробок.

   -- Як надумаєш приходь,- кинув навздогін довгань. - Нам потрібні космонавти

 Додому Івасик шкандибав довго. За розірвані штани влетить, подумав. Боліла забита рука і голова, але більш болючим було навіть не це, а думка, яка прийшла в голову в момент приземлення. Довгань обдурив, думав Івасик, він не був першим космонавтом. Він був собакою Лайкою.