Портал

Одного разу, з самого ранку до сусідів Івасика приїхали чужі люди в комбінезонах. Вони висипали величезну купу цегли на землю і самі повистрибували з машин. Робота кипіла без зупинки аж до самого вечора, коли на ділянці серед зарослів малини і кизилу з’явився новий невеличкий цегляний будиночок.

Наступного дня Івасик з друзями пішли на розвідку - всім кортіло дізнатись першими що там тепер буде. Будинок був акуратний. Будівельники не вирубуючи нічого, втиснули його між садовими деревами. І хоча ззовні був літній день, та всередині його точно не було, там панувала ніч. Без вікон і без дверей, всередині ще й час від часу чулось якесь слабке шурхотіння. Було трохи моторошно і лячно. Лігво темних сил не інакше. Зайти туди ніхто з хлопчаків не наважився.

--Агов! – гукнув Івасик у темне провалля вікна. Хоч на вулиці був ранок, і сонце мало б освітлювати добре та все ж у будинку панувала суцільна темрява.

--Аго-ов! – повторив за Івасиком Тарасик. Наче ехолотом, сподіваючись прозондувати темну мряку будинка.

Рудий хлопчисько, імені якого ніхто не запам’ятав, але який представився як приятель приятеля Івасика, не став гукать, а невимушено плюнув у порожнечу будинка, показуючи своє ставлення до всієї цієї затії. За три секунди плювок несподіванно вилетів з вікна назад прямо на нього.

  --Вауу! Що це таке? – здивовано переглянулись діти. Це було несподіванно, хтось захникав і запропонував піти звідси геть.
-- Почекайте! - Тарасик зацікавлено жбурнув камінець у теж саме вікно. Всі наче скам'яніли на мить, витріщившись у вікно в очікуванні.

І знову ж за пару секунд камінець вилетів з вікна назад, ледве не влучивши в Тарасика.

  -- Це портал, в паралельний світ, - вигукнув Івасик, зі знанням справи. – Я бачив такий по тєлєку! - щось дійсно поблискувало всередині кімнати і тихо гуло.

  --Зараз, зараз, – важко дихаючи рудий хлопчисько з усієї сили жбурнув здоровенного валуна через вікно прямо у портал в паралельний світ.

На цей раз почувся брязкіт, важкий гуркіт і якийсь хрепіт зсередини, наче щось переломилось, дзенькнуло і посипалось дрібними уламками..

     -- Тікайте, хто може, -- закричав спеціаліст по порталам, Івасик. – Зараз буде атомний вибух.

Ніхто не хотів перевіряти на собі буде той вибух чи ні. Всі з переляку кинулись світ за очі.

Прошла година, але на диво хлопчаків, будинок сусідів Івасика чомусь не рознесло на атоми – будинок лишався цілим. Згодом зібравшись у Івасика на подвір'ї, друзі обмірковували - чому? Івасик клявся, що бачив на власні очі, як в кіно портал втратив стабільність і вибухнув в такий самій ситуації. І всім там було погано, а ці сусіди просто мабуть дуже везучі люди, бо не було б інакше ні будинка, ні взагалі села. На тому і зійшлись.

Наступного дня у сусідньому будинку вже вставили скляні вікна і двері, будинок став схожим на інші і перестав цікавити дітей. Згодом друзі забули і про портал. Лише сусід, дядько Панас, інколи шкутильгаючи повз Івасика, чомусь ще довго недобре зиркав на нього, тримаючись за перебинтовану руку.