Дівчина з льоду

 Я була нормальною. Чесно. 

До тих пір поки не зустріла цю психопатку, 

яку я називаю своєю кращою подругою...

Льодове поле…

Дівчина невагомо торкається льоду і за мить виписує різкими рухами мереживо під ковзанами. 

Вона катає… Не стрибає, як фігуристи, луц чи аксель. Вона насолоджується свободою свого танцю. Неідеального і непрофесійного, але такого живого. Вчора. Сьогодні. Завтра.

Зазвичай, вона приходить рано вранці, коли ще не тренують спортсменів. Пропускає дні відвідувань.

Достатньо лише подзвонити знайомому. І от уже вона на пустій арені.

Сьогодні чомусь не такий як треба день. А їй допекло. Лід зайнятий людьми, тут же проводяться тренування. Пара фігуристів виписує піруети.

Порше зітхає і виходить на лід. 

Не питайте чому таке ім'я, вона не відповість. Лиш закотить очі, відвернеться і, відштовхнувшись від холодної поверхні, розчиниться на льоду.

Вона нічого не помічає, аж поки її не зносить з ніг тендітне тільце з гучним визгом.

Тут же тисяча вибачень. Юна хуліганка щось говорить і нервово усміхається, поправляючи за вухо руде волосся. Але дівчина не чує.

Перед очі постає конопате обличчя. Порше витягує один навушник, перериваючи улюблену пісню. І нехотя зазирає в зелені очі рудої.

- Ну і чого розсілася, - промовляє спокійно на усі репліки. 

- Ой, - пищить руда, нарешті помічаючи, що все ще лежить верхи на потерпілій. В спробах встати вона терпить невдачу і знову плюхається на Порше, знову боляче прикладаючи її до льоду. Знову вибачення і недолуге копошіння.

- Стій, непорозуміння руде. - гаркає дівчина і руда затихає, опускаючи очі.

Порше спихує її з себе на лід і поволі підіймається. Руда хлюпає носом, поправляючи свою шапку з бомбоном. Порше зітхає і протягує їй руку. Руда не звертає уваги, продовжуючи свою мокру справу. Дівчині набридає стояти з протягнутою рукою і вона підвищує голос:

- Ну так ти будеш вставати чи й далі будеш зад морозити?

Зелені очі дивляться здивовано. Руда хапає руку і недолуго стає на ноги.

- Дякую, - усміхається і втирає мокрі очі рукавом светра.

- В перший раз? - питає Порше, киваючи на лід.

- Ага, - киває руда. - Друг запросив. А я не вмію.

- І де твій друг? Відкочу тебе до нього від гріха. Бо ти так комусь ноги переламаєш, Місс-З-Нічого-Аварійна-Ситуація.

Порше обтріпувала себе і дівчину від снігу, якого начепилося з льоду.

- Десь тут був, - стала озиратися руда. І знов мало не впала.

- Недолугааааа, - протягнула Порше.

- Як скажете, Місс-Грація-Але-Не-Підходь-Вкушу. - повернула комплімент руда.

Порше усміхнулась куточками губ, що не сховалося від погляду рудої, яка також усміхнулась у відповідь.

Ззаду почулося грубе:

- Ну і де ти ходиш. Я тебе обшукався в натовпі.

Невідомий схопив руду за руку. Порше повернулась і побачила високого хлопця, а за ним іще одного.

- Боляче, - пропищала руда і гепнула хлопця по руці, якою він стискав її зап'ясток. Той зашипів. - Це я маю питати. Де ви ходили! Кинув мене, хоч знав, що я не вмію кататись, - зло прошипіла руда.

Порше здалося, що вона схожа на вуличну кішку, яка ластиться до рук, але в разі чого й очі видере.

- Що за концерт ти влаштовуєш?! - гримнув на неї хлопець. 

Його друг все ще стояв позаду. І мовчки спостерігав за подіями.

- Та пішов ти, - фиркнула руда і вирвала руку з його полону. Хотіла відвернутись, але ледве не навернулась, тому так і залишилась стояти поруч зі знайомим.

Порше зітхнула і втрутилась:

- Я так розумію, ти з ним не підеш, тому пішли відкочу тебе до бортика, - і протягнула долоню рудій. Тут же по її долоні роздратовано, але легко вдарив хлопець.

- Не лізь. Я сам зі своєю дівчиною розберусь.

- Хто тобі тут дівчина?! - фиркнула руда і від активного жестикулювання її корпус пошатнувся і вона гепнулась на лід.

Порше легко під'їхала до рудої, допомогла їй встати і відкотила її за свою спину.

- Схоже, моя подруга, не хоче з тобою куди б то не було прямувати.

На словах “моя подруга” руда звела брови, а потім задоволено усміхнулась і піддакнула.

- Чув?! Я поїду з моєю новою подругою. І докатаюся час відведений на відвідування льодової арени також з нею. - вона сіпнула головою. - Ти все одно не хотів мене вчити.

- Я, по-моєму, не казала, що буду тебе вчити кататись. - хмикнула Порше, повернувшись до рудої.

- Потім розберемось, - широко усміхнулась вона у відповідь.

У цей час хлопці мовчазно споглядали їхню маленьку перепалку.

- Так, мені це набридло, - гаркнув той самий “хлопець” рудої. І знову потягнувся за дівчиною.